Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

хліба і палива. Не припинялися наскоки махновських бандитів. Зав­дяки заходам, вжитим наприкінці 1920 — початку 1921 року, махновські банди було розпорошено, а в серпні 1921 року повністю розгромлено. Значний вклад у цю справу внесли комуністи й комсомольці міста, об'єднані в частини ЧОПу.

Партійні, радянські та профспілкові організації, усі трудящі приступили до мирної праці. Насамперед потрібно було відбудувати всі фабрики й заводи. 5 листо­пада 1920 року Українське обласне бюро ВРНГ націоналізувало в Олександрівську підприємства сільськогосподарського

На початку 1921 року поновив виробництво нафтових двигунів Кічкаський за­вод № 14, хоч стіни його майстерень наскрізь були пробиті снарядами. Прагнучи допомогти селу у відбудові господарства, робітники заводу задумали створити перший вітчизняний трактор, як символ здійснення мрії Ілліча про сто тисяч тракторів для

Радянської Росії. За ініціативою робітника комуніста Д. О. Бєліка, призначеного директором заводу, цей задум було здійснено. 10 березня 1923 року «Запорожець» № 1 був готовий і після випробування відправлений в подарунок В. І. Леніну. Невдов­зі Кічкаський завод разом з токмацьким заводом протягом 1923—1924 рр. випустив 200 тракторів.

У березні 1921 року на клопотання трудящих ВУЦВК перейменував Олексан­дрівську губернію на Запорізьку. В грудні 1921 року відбулося об'єднання 15 сіль­ськогосподарських підприємств Запорізької губернії, в т. ч. 6 заводів м. Запоріжжя, в сільмаштрест. Управління головними підприємствами міста по суті: покладалося на керівництво та партійну організацію заводу «Комунар», що мала 13 комуністів, Вживалися заходи по відбудові залізничного транспорту, мостів тощо. У березні 1921 року трудящі міста організовано вийшли на Всеукраїнський суботник залізнич­ників і працювали на відбудові Кічкаського мосту та залізниці.

З грудня 1922 року Запоріжжя ввійшло до Катеринославської губернії, а з 7 бе­резня 1923 року стало центром новоствореного Запорізького округу. На кінець від­будовного періоду почали випускати продукцію основні заводи міста. У липні 1923 року до заводу «Комунар» приєдналися підприємства №№ 1, 12 і 13, що значно зміцнило його виробничу базу. Наприкінці 1924 року «Комунар» дав 41 проц. жни­варок, випущених тоді в країні. Протягом наступного року його продукція в 2,5 раза перевищила рівень 1913 року. Швидко став до ладу дротяно-цвяховий завод «Інтер­націонал». Одночасно з іншими підприємствами відновили роботу авторемонтна майстерня (колишнього військового відомства), а також 3 цегельно-черепичні заво­ди, 3 державні і 2 кооперативні парові млини, 3 кооперативні олійні, міська електро­станція (близько 500 кінських сил), друкарня, що дістала назву «Комунар», водогін тощо. Але до кінця 1925 року через нестачу коштів та обладнання не вдалось відбуду­вати кількох заводів сільськогосподарського машинобудування.

У роки НЕПу пожвавилась діяльність дрібних приватних підприємств та реміс­ничих промислів. У 1925 році в місті вже було 624 дрібні приватні підприємства, у т. ч. швейні, шевські, слюсарні, токарні та інші; діяло 650 торговельних підпри­ємств, з них 100 державних, 82 кооперативні, решта — приватні. Ще через два роки в Запоріжжі було 941 підприємство приватної торгівлі.

Глибоко сумуючи з приводу смерті В. І. Леніна, висловлюючи свою любов до Ілліча й партії, а також готовність виконати всі його заповіти, трудящі Запоріжжя у дні ленінського призову подали сотні заяв про прийом до партії.

Тільки в листо­паді 1924 року на заводі «Комунар» до партії було прийнято 76 чоловік.

Здійснюючи курс партії на індустріалізацію країни, міська партійна організа­ція у 1925—1928 рр. спрямувала зусилля робітничих колективів міста на дальшу реконструкцію промислових підприємств. Особлива увага приділялася заводові «Комунар», продукція якого у 1927 році перевищила довоєнний рівень більше як у 5 разів. Завод почав спеціалізуватись: замість 33-х типів випускав 3 основні типи машин — жниварки-лобогрійки, жниварки-снопов'язалки та молотарки. Протягом 1926—1928 рр. відроджено решту промислових підприємств. У місті на цей час пра­цювали 6 заводів сільськогосподарського машинобудування, 2 металообробні під­приємства, 2 парові млини, 4 цегельно-черепичні і спиртово-горілчаний заводи, фабрики: деревообробна, взуттєва, пошиття одягу і цукеркова. Крім того, діяли два парові млини промислової кооперації, хлібозавод тощо.