Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

революційними селянами та повстанцями повіту. Комітет керував також діяльністю комсомольської підпільної групи, очолюваної Є. Орловим. Бойові повстанські групи руйнували теле­фонний і телеграфний зв'язок, робили наскоки на білогвардійські установи та вій­ськові об'єкти, добували зброю. Міське підпілля встановило постійний зв'язок з го­ловними повстанськими загонами повіту, розташованими в Магедовському і Дібровському лісах.

У місті панувала розруха, заводи не працювали, лютувала епідемія тифу. На початку 1920 року близько 15 тис. чоловік, тобто понад 25 проц. загальної кількості населення хворіло на тиф. Значна частина робітників перебувала в лавах Червоної Армії, а та, що лишалася, ховалася і тільки після визволення міста повернулася на свої підприємства. Щоб поновити діяльність усіх 11 заводів сільськогосподарсько­го машинобудування, в квітні 1921 року було організовано районне управління проектування цих заводів — «Орусільмаш». Для відбудови підприємств і транспорту велике значення мали суботники, які проводилися за прикладом робітників Московсько-Казанської залізниці. Уже перші суботники — 15 і 28 лютого — пройшли з участю великої кількості робітників. Протягом березня—квітня 1920 року в Олек­сандрівську перебував брат В. І. Леніна — Д. І. Ульянов, який був працівником штабу 13-ї армії, розташованого на той час у місті.

У липні 1920 року було утворе­но Олександрівську губернію, до якої, крім Олександрійського, ввійшли Ме­літопольський та Бердянський пові­ти. Олександрівськ став губернським центром. Це сприяло значному поси­ленню політичної роботи серед насе­лення: випускалися бюлетені Укр-РОСТА, періодично виходила газета «Известия».

В цей час почав загрожувати но­вий ворог — білогвардійська армія Врангеля. Усі комуністи міста оголо­сили себе мобілізованими, бійцями Червоної Армії стали 55 комсомольців. Профспілки мобілізувіали на фронт і 100 робітників. Напри­кінці жовтня врангелівців остаточно вибито звідси. В Олександрівську назавжди встановилася Радянська влада. Загибель під містом кращої кінноти врангелівців, поразка їх 1-го корпусу стали поворотним пунктом у боротьбі проти Врангеля.

У боротьбі за Радянську владу і перемогу над її численними ворогами брали участь трудящі ряду зарубіжних країн. Зокрема, біженці з Польщі, що проживали в Олександрівську, на початку 1918 року утворили групу польських комуністів, яка провела запис добровольців до Західної стрілецької дивізії (згодом вона дістала назву 52-ї дивізії). Її бійці хоробро билися у складі радянських військ проти інтер­вентів та Врангеля.

Імена борців, які щедро полили кров'ю рідну землю, щоб здобути щастя для прийдешніх поколінь, стали невмирущими. їх іменами названо вулиці й площі в Жовтневому районі міста. Серед них — син естонського народу ливарник Й. Т. Леп­пік, організатор першої більшовицької групи на заводі ДЕКА, керівник олександрівського пролетаріату, перший чекіст Олександрівська; О. Ю. Анголенко — робіт­ник, член підпільної більшовицької групи на заводі ДЕКА, активний учасник Жовт­невої революції та громадянської війни, закатований білобандитами в час заготівлі дров у плавнях Великого Лугу; В. Дроб'язко — 19-річний комсомолець, робітник Катерининських залізничних майстерень, розвідник, який загинув у бою з білогвар­дійцями в серпні 1919 року; І. К. Грязнов — військовий діяч, учасник розгрому Колчака і Врангеля, командир 30-ї Іркутської дивізії ім. ВУЦВКу.

Героїв Жовтня і громадянської війни трудящі міста поховали в братській могилі на площі Свободи. У лютому 1918 року тут поховано зненацька вбитого тоді сек­ретаря міської більшовицької організації М. Кравцова, а в березні 1919 року — 22-х бійців з бронепоїзда, які полягли в нерівному бою з білогвардійцями. У квітні того ж року тут поховано 8 петроградських більшовиків, у т. ч. талановитого пропа­гандиста В. Осіта, надісланих сюди ЦК РКП(б) на допомогу місцевим більшовикам. Пізніше сюди перенесли останки комісара частин Червоної Гвардії О. Плетньова, а також — О. Ю. Анголенка, 12 червоноармійців, які загинули від рук махновських бандитів, та Й. Т. Леп­піка. На десяті роковини Великого Жовтня за рішенням президії Запо­різького окрвиконкому на братській могилі встановлено пам'ятник, а з ли­стопада 1965 року тут запалав вічний вогонь як символ невгасимої пам'яті трудового народу.

Після визволення Олександрів­ська від врангелівців відновили ро­боту партійні і радянські органи. 10 грудня 1920 року створено мі­ський комітет партії, який об'єднав 34 виробничі осередки з 350 члена­ми і кандидатами в члени партії. Ряди міської парторганізації швид-

трактор «Запорожець», подарований В. І. Леніну, 1923 р. ко зростали,— вже весною 1922 ро­ку вона налічувала 870 комуністів, у т. ч. 85 надісланих ЦК КП(б)У.