Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Токмак (1861 — 1962 pp. — Великий Токмак) — місто обласного підпорядкУвання розташоване за 84 км від Запоріжжя. Тут знаходиться станція Придніпровської залізниці — Великий Токмак. Населення — 36,4 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане м. Молочанськ.

Токмак — центр району, площа якого 1,4 тис. кв. км, населення 34,6 тис. чоло­вік (у т. ч. міського 10,1 тис., сільського 24,5 тис.). У районі 60 населених пунктів, підпорядкованих міській і 11 сільським Радам; 13 колгоспів, 6 радгоспів; 110,3 тис. га орної землі; 2 промислові підприємства, 2 будівельні організації; 49 шкіл, 41 буди­нок культури і клуб.

У 1784 році переселенці — державні селяни з с. Комарівки і містечка Санжарів Полтавської губернії — заснували на березі річки Токмака (токмак — по-татарськи ситі, нагодовані) село під однойменною назвою; невдовзі стало цен­тром новоутвореного Маріупольського повіту. У селі перебували дворянський і ниж­ній земський суди, казначейство, поштова експедиція тощо. 1798 року від Токмака прокладено поштовий тракт до Олександрівська. Але начальники повітових уста­нов скаржилися губернаторові на те, що через напади розбійників цей тракт був небезпечний для перевезення грошей, листів та ін. Крім того, вони повідомляли, що в Токмаку не вистачає приміщень та мало продовольства. Тому в 1799 році повітові установи переведено до Оріхова.

Токмак став звичайним селом. Його жителі займалися землеробством. До села було приписано близько 39,3 тис. десятин землі, з них 1000 десятин була непридатна для рільництва, 120 — належало церкві. У 1844 році на кожну з 2319 ревізьких душ припадало пересічно по 11 десятин. Однак земля розподілялася нерівномірно. Чимало родин зовсім її не мали або мали обмаль, а у 20 родин було по 60 десятин. Один з багатіїв орендував у сусіднього поміщика 1 тис. десятин землі, яку викорис­товував для випасу великої отари овець. У 50 заможних селян були чималі сади. Вони ж володіли 15 вітряками, 2 водяними млинами і 3 олійницями. Частина насе­лення займалася тваринництвом і ремеслами. Жителі розводили велику рогату худобу сірої степової породи і грубошерстих овець. В середині XIX ст. у Токмаку налічувалося близько 20 видів ремесел. Тут працювали 124 ремісники — ковалі, чобо­тарі, шевці, ткачі, кравці, гончарі та ін. Деякі жителі займалися чумацьким про­мислом, торгівлею. Тричі на рік — у січні, травні й вересні в Токмаку відбувалися великі ярмарки. Наприклад, у травні 1845 року сюди прибули купці з 20 міст, зокре­ма з Москви, Курська, Харкова тощо. Самі тільки купці з Курської губернії щороку скуповували на ярмарках 80 тис. пудів вовни.

В середині XIX ст. Токмак став великим селом, що простяглося понад річкою на 6 верст. У ньому налічувалося 850 дворів, проживало 3 тис. чоловік. Заможні селяни виходили на хутори, ближче до своєї землі. Там же будували своє житло і їхні наймити. Так навколо Токмака виникло 7 невеличких сіл.

Указом урядового сенату від 28 серпня 1861 року село було перейменоване на Великий Токмак і віднесене до розряду містечок. Воно входило до складу Бердян­ського повіту Таврійської губернії. 1864 року у Великому Токмаку налічувалося 1008 дворів, де проживало 7970 чоловік — українців, росіян, євреїв, німців тощо. Переважна більшість населення продовжувала займатися сільським господарством. Хлібороби були об'єднані у 2 сільські общини — Успенівську і Троїцьку.

За законом 1866 року, державні селяни одержали в особисте користування зе­мельні наділи. За них вони мали сплачувати оброчний податок — 1,5—2 крб. за кожну десятину. Крім того, вони вносили подушний, земський та інші податки, які становили 10—12 крб. на душу чоловічої статі. Ці податки важким тягарем лягали на найбідніші верстви населення, призводили до їх зубожіння.

У 1886 році розмір земельного наділу на ревізьку душу становив пересічно 8,3 десятини. Проте за середніми показниками приховувалася майнова нерівність селян: із загальної кількості 1658 селянських дворів 178 зовсім не мали посівів, 373 — засівали менше, ніж по 5 десятин, 429 — по 5—10 десятин. Ці господарства, що не тільки не виробляли товарного зерна, а навіть не могли забезпечити напівго­лодного існування селянської родини, становили понад половину загальної кількості дворів. 504 середняцькі родини засівали по 10—25 десятин. 138 заможних господарів мали по 25—50 десятин посівів, а 36 — понад 50 десятин кожний. Куркулі купували землю у держави, орендували чимало ділянок бідняків і застосовували найману працю.

Вкрай нерівномірно розподілялися між селянами тягло, реманент, худоба. 551 бідняцьке господарство мало лише 13,1 коня і 69 волів, тоді як у 174 Господар­ствах з посівами понад 25 десятин було 730 коней і 370 волів. 512 дворів зовсім не мали тягла, 716 — реманенту. Тільки 27 бідняцьких господарств обробляли землю власним тяглом. Решта вдавалася до супряги, найму робочої худоби і реманенту в куркулів.