Жовтневе
Жовтневе (старі назви — Нижній Куркулак, Гаврилівка, Ворошилівка) — село, центр однойменної сільської Ради. Розташоване за 9 км від Токмака і 11 км від залізничної станції Великий Токмак. Населення — 1 тис. чоловік. Жовтневій сільській Раді підпорядковані населені пункти Заможне, Кутузівка, Садове, Червоногірка, Шевченкове.
Село засноване в 1797 році. За переказами, його першим жителем був полтавець С. Юхименко, який утік з кріпацької неволі. Деякий час він гайдамакував, а потім оселився поблизу балки Куркулака (у перекладі з тюркської — Вовчий Яр). Приваблені чутками про вільне життя на нових землях, сюди на початку XIX ст. переселилося чимало жителів з сіл Комарового та Санжарів Полтавської губернії, а також хуторян з Великого Токмака. Нове поселення дістало назву Нижній Куркулак. Переселенці займалися переважно скотарством. Згодом почало розвиватися її рільництво. Землі було багато, і селяни брали стільки, скільки могли обробити. Та у зв'язку з інтенсивним заселенням Нижнього Куркулака вільних ділянок ставало менше, і нарешті вони зовсім зникли. Були розорані навіть найвіддаленіші від села поля.
1852 року Нижньокуркулацька земельна община виділилась із Великотокмацької і одержала 1760 десятин переважно родючого чорнозему. Тоді ж відбувся перший земельний переділ. На кожну ревізьку душу (за 9-ю ревізією) в середньому припало по 8,5 десятини землі. Але розподілялася вона нерівномірно, оскільки в сім'ях була неоднакова кількість ревізьких душ. Значна частина селян, не маючи робочої худоби і реманенту, здавала свої наділи в оренду заможним господарям, які засівали по 50 і більше десятин. Таким чином, уже напередодні реформи 1861 року в селі йшла класова диференціація селян, яка. з роками дедалі посилювалася. Великі податки, а також численні повинності (гужова, шляхова, постоєва, рекрутська) розоряли бідняцькі і маломіцні середняцькі господарства. Особливо посилилися рекрутські набори та реквізиції коней під час Кримської війни 1853—1856 рр. Жителі Нижнього Куркулака постачали російській армії також продовольство, передусім хліб, який везли до Криму на своїх волах.
У наступні роки царизм значно підвищив оподаткування державних селян. Щорічні викупні земельні платежі общини, а також державні, земські, волосні, мирські та інші податки становили понад 3,3 тис. крб., тобто в півтора раза більше, ніж до реформи 1861 року.
Податки зростали, а наділи дедалі зменшувалися. Під час переділу 1874 року на кожного з наявних чоловіків припало близько трьох десятин орної землі і по півдесятини толоки. Переділи тривали й далі. Та як не ділили землю, гостра її нестача давалася взнаки. Всі колись вільні масиви на протилежному боці балки царський уряд віддав німцям-колоністам. Тому община Нижнього Куркулака в 1886 році купила 1800 десятин в селі Золотих Ставках Харківської губернії. Але переїхало туди лише 14 заможних родин.
Дані подворного перепису 1886 р. свідчать про глибоке класове розшарування у селі. Із 110 дворів 47,3 проц. були бідняцькими. Вони або зовсім не мали посівів, або ж засівали менше 10 десятин. В їх користуванні була лише сьома частина общинної землі. Проте й ту вони не могли обробити як слід, бо не мали достатньо тягла й реманенту. їм доводилося здавати чверть землі в оренду місцевим куркулям і німецьким колоністам, а самим йти до них у найми.
Не набагато кращим було становище середняцьких господарств, яких у селі налічувалося 37,3 проц. Вони засівали третину общинної землі (по 10—25 десятин). Та через нестачу робочої худоби й інвентаря 29 дворів мусили вдаватися до супряги. Середняки поступово біднішали і розорялися. Заможні господарства, які засівали по 25—50 і більше десятин і використовували найману працю, становили 15,4 проц. від усієї кількості дворів. На 17 куркульських господарств припадало 51,7 проц. робочих коней і 38,5 проц. плугів. Вони мали 46,9 проц. усіх посівів.
Дедалі зростаюче розшарування селян Нижнього Куркулака спричинилося до загострення класової боротьби. Під час революції 1905—1907 рр. тут неодноразово проводилися сходки, на яких соціал-демократи Великого Токмака закликали трудящих до боротьби проти царизму. Великої популярності набула пісня, в якій були такі слова:
«А для батьки-царя та для інших панів відшукаєм дубину міцнішу!».
У селі поширювалися соціал-демократичні листівки «Що таке політична свобода?», «Хто повинен перемогти?» та інші. Вони надходили до кравця О. Д. Антипенка, який передавав їх громадському чередникові М. О. Лісняку, а той уже підкидав їх у селянські двори. У розповсюдженні революційних листівок брали участь бідняки П. Ф. та П. Л. Юхименки, а також Карпо і Митрофан Лісняки. В січні 1907 року у М. О. Лісняка протягом трьох діб переховувалися 9 членів Великотокмацької групи РСДРП. Того ж року до села прибули стражники, які вчинили обшук у всіх «підозрілих». У хаті О. Д. Антипенка вони знайшли зброю. Відважного революціонера було арештовано і засуджено.
Намагаючись будь-що приборкати селянство, царизм вдавався до жорстоких репресій і одночасно шукав