Сeмeнівка

Сeмeнівка (до 1870 року — Сорокове) — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована на правому березі річки Молочної, за 7 км від районного центру. До найближчої залізничної станції Мелітополь — 5 км. Населення — 2060 чоловік. Сільській Раді підпорядковано села Тамбовку, Рівне та Обільне.

Сорокове засноване 1813 року переселенцями із сіл Чернігівки і Андріївни Бер­дянського повіту. Згодом сюди прибуло кілька сімей з Дніпровського повіту, а та­кож з Малої Білозерки Мелітопольського повіту. Протягом 1830—1832 рр. тут посе­лилися державні селяни з Миргородського повіту Полтавської та Білгородського повіту Харківської губерній, а в 50-х роках — з Курської та Орловської губерній. За народними переказами, назва села Сорокове походить від назви місця заснування — сорокової дільниці. З 50-х років переселенці з Орловської губернії стали нази­вати його Семенівкою в пам'ять про рідне село на батьківщині. Ця назва й була офі­ційно затверджена у 1870 році.

Спочатку землею користувалися за правом займанщини. Вирощували пшеницю, коноплі та льон, але здебільшого займалися тваринництвом — розводили коней, овець і велику рогату худобу. Жителі, які оселилися тут пізніше, вже не мали достат­ньої кількості землі. У 1826 році заможні сім'ї почали виходити на хутори. Першим засновано хутір Федорівну.

У і 834 році в селі здійснено перший переділ землі на 493 ревізькі душі, на кожну з них припало по 11,5 десятини (з врахуванням садиби, ріллі і толоки). В наступні роки, зі збільшенням кількості населення, розміри наділів зменшувалися, тому дово­дилося використовувати частину толоки. Культура землеробства на той час була низькою. Селяни в середньому збирали по 16—20 пудів зерна з десятини.

Після царських указів про поземельний устрій державних селян мешканці Семенівки почали сплачувати казні щорічний внесок—«державну оброчну подать» — в сумі 2432 крб. Крім того, з них стягали ще й інші податки — подушний, земський, волосний і мирський.

Поступово змінювався профіль господарства села у зв'язку із зростанням попиту на хліб. Збільшувалася кількість населення. 1884 року тут проживало 1886 чоловік. За сільською общиною було закріплено 5664 десятини землі. Община в 70-х роках перейшла на переділ землі на наявні чоловічі душі; до 1884 року наділи зменши­лися до 5,8 десятини.

Через подрібнення наділів, брак тягла й реманенту, непосильні податки, чимало селян швидко зубожіло. За даними перепису 1884 року із 289 дворів 6 не були припи­сані до общини і права на надільну землю не мали. Понад 140 господарств були бідняцькими, половина з них не мала тягла, третина — корів, дві третини — інвен­таря. Середняцьку групу становили 112 господарств, з яких лише ЗО обробляли землю власними силами, решта мусила вдаватися до супряги. Водночас 25 заможних госпо­дарств засівали 25—50 і більше десятин землі, мали достатню кількість робочої ху­доби, інвентаря тощо. Один з глитаїв володів 375 десятинами купленої землі. Крім надільної, куркулі засівали 650 десятин орендованої землі. Вони експлуатували 35 батраків,

Процес класового розшарування селян поглиблювався, на початку XX ст. в Се­менівці було 26,9 проц. вкрай зубожілих господарств. Рятуючись від голоду й злид­нів. селянська біднота залишала рідне село і в пошуках заробітків переселялася до Мелітополя та інших міст країни, поповнюючи лави міського пролетаріату.

Серед селян зростало незадоволення існуючим ладом, яке посилювала непопулярна в народі російсько-японська війна. 1904 року в Семенівці з'явилася прокла­мація «До всіх робітників депо ст. Мелітополь», підписана «Іскоркою». Цю проклама­цію приніс у село службовець залізничної станції М. І, Дерка.

У роки першої росій­ської революції члени мелітопольської соціал-демократичної організації «Іскорка» вели широку політичну агітацію серед селян повіту, в т. ч. й у Семенівці. Активно допомагали їм місцеві селяни К. Хилько й О. Литовченко, в минулому моряки Чор­номорського флоту, М. Корзун, пізніше член «Іскорки», а також М. Картишов, який працював залізничником у Мелітополі. Внаслідок впровадження столипінської аграрної реформи 86 родин Семенівки спродали свої наділи й стали батраками, частина їх виїхала до Мелітополя на заро­бітки. Протягом 1909—1913 рр. сільські куркулі загарбали майже 2 тис. десятин бідняцької та середняцької землі. 15 заможних господарств вийшли на хутори. Гли­таї прибрали до своїх рук понад 60 проц. орендних земель, майже половину всієї робочої худоби, весь складний реманент.

Напередодні першої світової війни в Семенівці налічувалося 400 дворів, прожи­вало -3652 чоловіка. Село забудовувалося вздовж річки Молочної і мало подовжню та дві поперечні вулиці. За житла селянам правили переважно хати-мазанки під соломою та очеретом. Лише в центрі височіли церква та цегляні будинки куркулів. У селі було з десяток дрібних лавок, шинок, винні по та інші майстерні. Більшість селян одягалась у домоткані сіряки та та свитки, носила заморобне взуття. Через систематичне недоїдання та антисанітарні побутові умови заселення часто хворіло, але лікарської допомоги не мало — в селі не було навіть фельдшерського пункту.

Населення не знало грамоти. Тільки через ЗО років після заснування села тут відкрили першу парафіяльну школу. В 1875/76 навчальному році її відвідували 47 хлопчиків і дві дівчинки. Тоді ж тут почала працювати невелика бібліотека. У 1884 році лише 495 з 1886 жителів села, в т. ч. 44 жінки, сяк-так читали. На початку XX ст. почала працювати земська однокласна початкова школа та школа грамоти.




Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Предтеча обзора пептида cjc-1295-dac - YouTube.

Семенівка