Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Мар'ївка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована за 25 км Запоріжжя. До найближчої залізничної Станції Канцерівка (залізницяз Запоріжжя—Кривий Ріг) — 20 км, до дніпровської пристані в с. Біленькому — 10 км. Населення — 1790 чоловік. Сільській Раді підпорядковані населені кти Ґарбузівка, Новосергіївка, Смоляне, Тюльпанівка, Уділенське.

На околицях села розкопано 2 кургани, відомі під назвою «Близнюки». В од­ному з них виявлено кілька поховань доби бронзи (III—II тисячоліття до н. е.), в іншому — багате скіфське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено золоту бляшку, на якій викарбувано левицю, що годує левеня, і налобник уздечки з зображенням боротьби пішого та кінного воїнів.

Перед реформою 1861 року в Мар'ївці налічувалося 65 дворів, проживало 348 мешканців, в т. ч. 166 чоловіків. Внаслідок скасування кріпацтва селяни стали вільними, але на чоловічу душу одержали по 1,25 десятини, т. зв. дарчі наділи. Більшість цієї землі була непридатною для землеробства, оскільки являла собою урвища, піщані та кам'янисті ділянки, вкриті чагарниками. Всі родючі ниви залиши­лися за поміщиком. Кращу землю він обробляв за допомогою наймитів, а гіршу здавав маленькими клаптиками в оренду колишнім кріпакам, за що здирав з них половину зібраного ними врожаю.

У 1870 році в Мар'ївці налічувалося 235 мешканців чоловічої статі, які мали 940 десятин посівів. Куркульські господарства засівали по 25 і більше десятин, а бідняцькі родини — по 3—4. Врожайність зернових не перевищувала ЗО—35 пу­дів з десятини. Отже, бідняк збирав 90—120 пудів зерна, з яких половину відда­вав за оренду панської землі. Більшу частину, того, що лишалося у хлібороба, він мусив продати, щоб сплатити податки та найняти тягло і реманент для ббробітку ^грунту. Треба було ще на насіння залишити зерно, от і виходило, що бідняцькій родині хліба вистачало тільки до нового року. Переважна більшість селян ніяк же могла звести кінці з кінцями і ставала поденниками-наймитами у заможних гос­подарів і поміщика.

Класове розшарування селян значної поглибилося в кінці XIX ст. За даними перепису 1897 року, у селі проживало 1326 чоловік, налічувалося 201 приписаний до общини двір і 12 дворів т. зв. стороннього населення. Серед 213 дворів 8 зовсім не мали посівів, 49 засівали по 1—3 десятини, 72 — по 3—5, 66 — по 5—10 десятин. р) отже, дев'ять десятих родин були бідняцькими. Середняцьких дворів налічувалося 12, куркульських 6.

Про велику майнову нерівність селян свідчив розподіл тягла та реманенту. Так, у 32 бідняцьких дворів їх зовсім не було, 97 — мали лише по одному коню, тоді як заможні господарства — по 3—5 пар коней та волів, а також достатню кількість жаток, молотарок тощо. Вони наймали 17 батраків.

З 60 селянських родин чоловіки і жінки мусили працювати на сезонних та шорічних роботах в поміщицькій економії і у куркулів. Члени 6 родин ходили на заробітки до Олександрівська і навіть до Криму. Крім того, мешканці 20 дворів підробляли різними хатніми промислами: вичинювали шкури, столярували, шевлювали тощо. Були в селі майстри, які обковували брички, скрині, виготовляли з дерева та лози меблі. Дівчата вміли добре мережити й гаптувати рушники, сорочки. Значна частина їх шитва теж йшла на продаж.

В роки здійснення столипінської аграрної реформи посилився процес обезземелення основної маси селянства. Намагаючись знайти вихід із скрутного становища, 68 хліборобів об'єдналися в товариство і в січні 1912 року купили поблизу Дніпра ділянку землі в 306 десятин, за яку мали сплатити 23 670 карбованців, селяни дали задаток 2367 крб., а решту зобов'язалися виплатити протягом 10 років поданням 5 проц. річних. Члени товариства залізли в борги, а користі від землі майже не мали, бо вона була заболочена, вкрита чагарниками та лісом, і щоб зро­сти з неї придатну для хліборобства, потрібні були додаткові витрати, а грошей це не вистачало.

Трудящі Мар'ївки задихалися від податків та нескінченних поборів. У 1893 році, наприклад, вони сплатили 282 крб. ЗО коп. губернського податку, 1253 крб. повітового, 144 крб. земського. Крім того, протягом року мар'ївці мусили здати державі 2,4 тис. ховрашиних шкурок або внести грішми 47 крб. 84 коп. У 1903 році лише казенні й земські збори з селян дорівнювали 760 карбованцям.