Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Велика Білозерка — село, центр Червоної та Великобілозерської сільських Рад. Розташована за 38 км на південь від районного центру Кам'янки-Дніпровської і 56 км на захід від залізничної станції Пришиб. Населення — 11,7 тис. чоловік, сілській Раді підпорядковані також населені пункти Качкарівка і Новопетрівка. Територія, на якій розташоване сучасне село, була заселена з давніх часів, про що свідчать археологічні знахідки. Понад Білозерською балкою тягнуться кургани - частина з яких розкопана. Тут виявлені поховання доби бронзи (III—І тисячо- до н. є.). В курганах, відомих під назвами Цимбалка, Мала Цимбалка, Орел, Чмирова могила виявлені багаті скіфські поховання з золотими прикрасами (V—III, )ж VIII—VII ст. ст. до н. е.). У Чмировій могилі, в окремій камері, знайдено також поховання коней.

Після приєднання в 1783 році Криму та північної Таврії до Росії в цій місцевості почали виникати поселення. Саме па цей час і припадає заснування Великої Білозерки переселеними сюди державними селянами з Полтавської та Чернігівської губерній, які побудували тут ЗО землянок уздовж річки Білозерки. Поселення дістало назву за найменуванням річки. На відміну від сусіднього однойменного села, розташованого вище за течією річки, полтавці та чернігівці почали називати своє  село Нижньою або Великою Білозеркою. Згодом за ним остаточно закріпилась ця назва. У 1804 році сюди прибула нова група поселенців із Загрудної та інших сло­бід Зіньківського повіту Полтавської губернії. Село зростало й далі за рахунок нових груп переселенців. У 1845 році тут утворилася сільська община. На початку 70-х років XIX ст. у Великій Білозерці налічувалось 900 дворів, проживало 7513 чоловік.

Основним заняттям жителів села було вівчарство. Цьому сприяли безкраї сте­пові простори. Великої рогатої худоби було мало. Хліборобство відігравало тут другорядну роль. Його розвиток значною мірою гальмувався нестачею тягла, що утруднювало розорювання цілини. До того ж внутрішній ринок був ще обмеженим, зернові вирощували головним чином для задоволення власних потреб. Тільки після реформи 1861 року основним напрямком господарства стало хліборобство. Внаслі­док щорічного зростання посівних площ під зерновими культурами в селі все гос­тріше відчувалася нестача землі. У 1881 році сільська сходка запропонувала бажа­ючим переселитися на віддалені польові смуги: 252 родини того ж року заснували нові села Корніївку і Гаврилівку.

Оскільки Велика Білозерка простягалася майже на 25 км, приписану до сіль­ської общини землю було розподілено за парафіями. З того часу в селі існували самостійні Петропавлівська, Покровська та Преображенська общини. На ревізьку душу припадало по 8 десятин, а не ревізьку (тобто на тих чоловіків, хто народився після ревізького перепису 1858 року)—по 3,1 десятини.

З розвитком капіталізму дедалі посилювалося класове розшарування селян­ства. Агротехніка землеробства була примітивною, врожаї низькими. У кращі роки з десятини пересічно збирали по 10 чвертей пшениці, а в інші — лише 1—3 чверті. Бідняцькі господарства, які не мали тягла і сільськогосподарського рема­ненту, розорялися. У 1884 році в селі налічувалося 1510 дворів, проживало 9497 чоловік. З усієї кількості господарств 105 зовсім не мали посівів, 113 — сіяли менше 5 десятин, 302 — засівали до 10 десятин, а 722 — до 25 десятин. В селі виді­лилася заможна верхівка. По 25—50 десятин землі засівали 234 родини, а 34 мали більш як по 50 десятин і застосовували найману працю.

Про глибоке класове розшарування селян свідчив також нерівномірний розподіл тягла та реманенту. 399 бідняцьких господарств зовсім не мали засобів обро­бітку землі, а 138 — робочої худоби. Вони змушені були наймати тягло та інвентар або об'єднуватися у супряги. 455 середняцьких господарств були маломіцними теж об'єднувалися для обробітку своїх наділів. Водночас на кожне з 268 куркуль­ських господарств припадало по 7 коней та волів; сільським багатіям належали всі жниварки, які були в селі, та інший сільськогосподарський реманент. У 80-х роках XIX ст. Велика Білозерка була одним з трьох сіл у Мелітополь­ському повіті, які славились садами та городами, що займали тут понад тисячу есятин землі.

Селяни Великої Білозерки сплачували велику кількість податків. У 1884 році, наприклад, сума викупних платежів, державних земельних та інших податків ста­новила 42,4 тис. крб. На ревізьку душу припадало 8,8 крб., а з кожної десятини зе'млі — 1,2 крб. На бідноту податки лягали важким тягарем.

Масове зубожіння бідняцьких верств населення, посилення експлуатації були причиною селянських заворушень у роки першої російської революції. Формуванню класової свідомості трудового селянства сприяла більшовицька пропаганда. На початку 1905 року у Великій Білозерці вперше з'явилися більшовицькі прокламації, що закликали селян силою захоплювати поміщицьку землю, готуватися до збройного повстання проти царизму. 23 жовтня 1905 року до села повернувся Михало, який до цього працював на чавуноливарному заводі Лібермана в Мелітополі. Там він вступив у члени РСДРП. За дорученням Мелітопольської організаціі РСДРП І. Михало розповсюджував у селі листівки, роз'яснював селянам, якими шляхами потрібно боротися проти самодержавства. 9 грудня 1905 року бідняки Великої Білозерки та сусідніх сіл Іванівни і Кам'янки розгромили економію поміщиці Ковалевської, а 14 грудня 1905 року разом з селянами Новопетрівки — маєток поміщика Шредера. Повсталі поділили хліб і худобу, спалили поміщицькі садиби.

Царизм жорстоко придушив селянські виступи. Активних учасників розгрому панських економій заарештували й вислали до Сибіру. Жителя Великої Білозерки А. Мироненка засудили на довічну каторгу, тільки після Лютневої революції 1917 року він повернувся до рідного села. Селянські виступи тривали й далі. У березні 1907 року селяни відмовилися дати царським стражникам підводи, за що були піддані екзекуції.

У 1906 році у селі власті почали активно впроваджувати столипінську аграрну реформу. Наслідком її здійснення було ще більше зубожіння бідняків. Тільки 296 господарств закріпили наділи у приватну власність, 838 — мали менше 10 десятин. Хлібороби обробляли землю за правилами і звичаями, наслідуваними від дідів. Через низьку культуру землеробства врожаї були низькими.

В селі існували гончарний, теслярський, ковальський, бондарний, стельмаський а інші промисли.

З початком світової імперіалістичної війни значну кількість чоловіків мобілізували до армії. Понад 200 жителів Великої Білозерки загинуло на фронті, чимало повернулося каліками.