Вільнянськ

Вільнянськ (до 1935 року — Софіївка, згодом — Червоноармійське) — місто районного підпорядкування, розташоване за 25 км від Запоріжжя. Його  перетинає залізниця Москва—Севастополь. У Вільнянську — станція Софі­ївка. Населення — 12,7 тис. чоловік. Міській Раді підпорядковане с. Смородине.

Вільнянськ — центр району, площа якого близько 1,3 тис. кв. км, населення 51 тис. чоловік (у т. ч. сільського 38,3 тис., міського 12,7 тис.) У

районі 134 на­селені пункти, підпорядковані міській та 13 сільським Радам; 11 колгоспів, 8 рад­госпів; орної землі 95,9 тис. га під садами 3,8 тис. га; 10 промислових підприємств, З будівельні організації; 69 шкіл, 52 будинки культури і клуби. У районі споруд­жується Вільнянська державна зрошувальна система.

Засновано Софіївку 1840 року у верхів'ї річки Вільнянки вихідцями з цен­тральних губерній Росії. У 1859 році в Софіївці, що входила до Наталівської воло­сті Олександрівського повіту, було ЗО дворів, проживало 177 чоловік. Відкриті усім вітрам хати-мазанки під солом'яними стріхами тулилися до балки. Взимку їх аж по самі димарі засипало снігом, восени й повесні вони тонули у багнюці. Со- фіївські селяни, які потрапили в кріпосну залежність від землевласника, жили у жахливих злиднях. Під час реформи 1861 року кріпаки одержали мізерні наділи, близько 1 десятини на душу. Це була в повному розумінні голодна воля. Щоб якось прогодувати свої сім'ї, їм доводилося йти в найми до поміщика і німців-колоністів.

Маючи достатню кількість дешевих робочих рук, багаті землевласники дедалі більше виробляли товарного хліба. Після прокладення Лозово-Севастопольської залізниці (1873—1879 рр.) і спорудження станції Софіївка вони вивозили його до Олександрівська. 1886 року поруч зі станцією німецькі колоністи Классен і Нейфельд збудували завод сільськогосподарських машин.

Прокладення залізниці сприяло пожвавленню господарського життя краю. І навіть маленька, убога Софіївка, в якій за півстоліття так і не збільшилася кіль­кість дворів, а населення зросло лише на 39 чоловік (1899 року — 216 жителів), поступово втягувалася в товарне виробництво. Селяни мали всього 38 десятин на­дільної землі, а орендували в 9 разів більше — 340 десятин. Із 30 дворів 3 оренду­вали менше 5 десятин, 16 — від 5 до 15, 7 — від 15 до 25 десятин. Це свідчило про значну майнову нерівність. 1901 року в селищі було 87 коней, 32 корови, 65 свиней. Значна частина худоби належала 13 родинам, які обробляли орендовану землю власним тяглом. Решта селян вдавалася до супряги. Заможні господарства мали можливість продавати більшу частину вироблюваного зерна і поступово багатіли. Інші ж родини не вилазили із злиднів і змушені були посилати працездатних чоло­віків і жінок у найми до великих землевласників Аманів, Бабенків, Гаркушівських та ін., які в околицях Софіївки мали 1,5 тис. десятин орної землі.

Частина жителів Софіївки працювала на заводі Классена і Нейфельда. Умови життя та праці робітників були такі важкі, що навіть старший фабричний інспектор Катеринославської губернії мусив доповісти про це вищому начальству. Робочий день тривав більше 10 годин. В цехах не було ні опалення, ні вентиляції. Травма­тизм і каліцтво серед працюючих набрали жахливих розмірів. Робітники забезпечу­валися роботою лише протягом 12 днів на місяць. Заробітки їх не перевищували 18 крб. Жили вони в холодних, вогких бараках, голодували, одягалися в лахміття.

Нещадна експлуатація викликала загострення класових суперечностей, які переростали у відкриті виступи робітників проти капіталістів і самодержавства. Цьому сприяла також революційна агітація соціал-демократів. 18 березня 1903 року на заводі була поширена прокламація Катеринославського комітету РСДРП «4 серп­ня 1789 — 19 лютого 1861», в якій на прикладі розв'язання земельного питання великою французькою революцією викривався антинародний характер селянської реформи в Росії 1861 року.

В лютому 1905 року, коли спалахнув страйк на підприємствах Олександрівська, до нього приєдналися робітники заводу Классена і Нейфельда. Вони вима­гали 8-го динного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення фабрич­ного законодавства, права на створення професійних спілок, організації шкіл для дітей робітників тощо. Про цей страйк, придушений жандармами, повідомляла більшовицька газета «Вперед».

Напередодні першої світової війни Софіївка була невеликим селищем при за­лізничній станції. Тут працювала пошта, церковнопарафіяльна школа, а на станції Софіївка — фабричне початкове училище (відкрите 1894 року). У 1913 році в селищі налічувалося 235 жителів. Більшість селян остаточно розорилася, кинула хлібо­робство і перетворилася на пролетарів. Вони працювали на заводі сільськогоспо­дарських машин і на залізниці. На той час завод Классена і Нейфельда став досить великим підприємством. У 1910 році на Південноросійській сільськогосподарській виставці промислових і кустарних виробів він експонував парову, а також десятикінну молотарку з самоподавачем, віялкою та елеватором, молотарку з чотирикінним приводом. Машини були відзначені малою срібною медаллю. Під час імперіа­лістичної війни завод працював на повну потужність, але характер його продукції змінився. В липні 1916 року він одержав замовлення виготовити 10 тис. гранат.

Чимало робітників було мобілізовано до армії. Деякі з них стали більшовиками, брали участь у поваленні самодержавства, у Жовтневому збройному повстанні петроградського пролетаріату, а потім боролися за перемогу соціалістичної рево­люції на Україні.

У Софіївці Радянську владу встановлено в січні 1918 року. За допомогою групи олександрівських більшовиків тоді ж запроваджено робітничий контроль на заводі Нейфельда, де працювало 132 чоловіка, взято на облік майно поміщика Кривошея.


Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Вакуумная Чистка дымохода в Киеве.

Вільнянськ