Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Веселе — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Відстань до обласного центру 124 км. Залізнична станція — Нововесела. Населен­ня — 8,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Ново-олександрівка і Ясна Поляна.

Веселе — центр району, площа якого 1,1 тис. кв. км, населення 26,2 тис. чоло­вік (у т. ч. сільського 17,8 тис., міського 8,4 тис.). В районі 45 населених пунктів, підпорядкованих селищній та 9 сільським Радам; 11 колгоспів і 5 радгоспів; 99,6 тис. га орної землі; 6 підприємств, 3 будівельні організації, 39 шкіл, 33 будинки куль­тури і клуби.

Населення села швидко зростало, але кількість общинної землі не збільшу­валася. Після наступних ревізій наділи на ревізьку душу значно зменшено. Так, на час ревізії 1858 року в селі налічувалося понад 400 дворів, де проживало близько З тис. жителів, у т. ч. 1446 — чоловічої статі. Сільській общині належало 16 тис. десятин придатної та 465 десятин непридатної для обробітку землі. На ревізьку душу припадало вже по 10 десятин надільної землі.

Напередодні реформи 1861 року село мало жалюгідний вигляд. Селяни буду­вали свої житла з цегли-сирцю та саману, вкриваючи їх соломою або очеретом. Під час весняних чи осінніх негод село потопало в грязюці. В 1812—1850 рр. тут кілька разів вибухали епідемії холери і чуми, але медичної допомоги населення не мало.

Не дбали царські власті і про народну освіту. Якщо церкву було побудовано ще у 1829 році, то перша парафіяльна школа з'явилася в селі лише 1851 року.

Після реформи 1861 року державні селяни Веселого, крім різних податків, мусили щорічно вносити до казни т. зв. державну оброчну подать за надільну землю, згодом — викупні платежі.

Розподіл землі на ревізькі душі не задовольняв більшу частину населення, особливо бідноту. На сходках тривалий час обговорювалось питання, як ділити землю: за ревізькими душами чи за наявною кількістю чоловіків. Селянство поді­лилося на два протилежні табори. Врешті вирішено було домагатися переділу землі на наявні чоловічі душі. За цим принципом в 1862—1883 рр. проведено кілька пере­ділів, але з 1884 року община Веселого знову повернулася до наділення землею за ревізькими душами.

Нестача землі, тягла й реманенту зумовлювала зубожіння основної маси селян­ства, поглиблювала класове розшарування села. За даними перепису 1884 року, у Веселому налічувалося 810 дворів, проживало 5182 чоловіка. 82 двори не були приписані до общини, надільної землі не мали. 306 господарств були бідняцькими, понад третина цієї кількості не мала робочої худоби. Брак тягла й реманенту зму­шував бідноту повністю або частково здавати землю в оренду заможним селянам, а самим йти в найми. 257 господарств мали в середньому по 16 десятин землі кожне. Залежно від наявності тягла, реманенту та можливості орендувати землю, вони засівали від 10 до 25 десятин кожне. Серед них лише 35 господарств обробляли землю власними тяглом та реманентом, усі інші вдавалися до супряги і найму.

Куркулі, крім своєї власної, засівали понад тисячу десятин орендованої у бід­ноти землі та стільки ж поміщицької. Крім того, вони мали 1127 десятин купленої землі. На глитаїв у селі гнули спину 193 наймити.

Непосильним тягарем для багатьох селян були податки. Так, у 1884 році об­щина мусила внести близько 19 тис. крб. викупних платежів, поземельного, зем­ського та мирського податків, або по 13 крб. з ревізької душі (по 1,3 крб. з деся­тини землі).

Процес класового розшарування селян Веселого дедалі поглиблювався. До цього значною мірою призводило подрібнення селянських наділів, особливо бід­няцьких та середняцьких. Так, у 1906 році розмір земельного наділу на чоловічу душу зменшився до 3,4 десятини. Щоб якось прогодувати сім'ю, більшість серед­няків також мусила орендувати землі у поміщика. В. І. Ленін у помітках на полях книги В. Ю. Постникова «Південноросійське селянське господарство» наводив бюд­жет родини С. Маслова, селянина-бідняка з Веселого. З 608 крб. річних видатків 156 крб. він сплачував за оренду землі, 34 крб. становили податки; лагодження реманенту забирало 32 крб. Таким чином, майже половина коштів ішла на утри­мання господарства. Бідняки й середняки розорялися. Так, на 1 січня 1913 року сільське кредитне товариство мало понад 1400 боржників, їх господарства продавали з молотка.