Запорізька область
Запорізька область утворена 10 січня 1939 року. Розташована на південному сході Української РСР, між нижньою течією Дніпра і Азовським морем. На заході межує з Херсонською, на півночі з Дніпропетровською, на сході з Донецькою областями УРСР; на півдні омивається водами Азовського моря. Площа — 27,2 тис. кв. км, паселепня— 1775 тис. чоловік, густота — 63,9 чоловік на кв. км. Основне населення: українці — 68,2, росіяни — 26, болгари — 2,5 проц., решта — інші національності. У містах проживає 1166 тис. чоловік, у селах — 609 тис. чоловік.
Поверхня Запорізької області — слабо розчленована річками і балками рівнина, трохи похилена з північного сходу на південний захід. На південному сході чітко виділяється Приазовська височина (200—220 метрів над рівнем моря), місцями горбиста, з глибокими долинами. Тут залягають древні кристалічні породи (граніти і гнейси), які по долинах річок, ярів та балок виходять на поверхню. Рештки кристалічних порід на вододілах підносяться у вигляді поодиноких горбів, т. зв. могили висота яких досягає 300 і більше метрів (Могила-Токмак — 307 метрів, Могила-Бельмак — 324 метри та інші). На південь, у бік Азовського моря, на південний схід і захід Приазовська височина, поступово знижуючись, переходить у Причорноморську низовину.
На території області протікає понад 25 річок. Крім Дніпра, найбільшими річками є: Конка (Кінська), Молочна, Берда, Гайчур, Верхня Терса, Обиточна та інші. Є лимани: Бердянський, Білозерський та Утлюцький, озеро Молочне.
В Запорізькій області, за винятком крайнього півдня, де є солончакуваті, піщані й супіщані грунти, переважає чорнозем: у північній і північно-східній частинах — звичайний малогумусний, у центральних районах — південний не солончакуватий. Лісів і чагарників мало. Найпоширеніші породи дерев: біла акація, берест, клен, дуб, ясен, тополя.
Клімат помірно-континентальний. Пересічна температура повітря найтеплішого місяця (липня) 21,5—23,3 градуса, найхолоднішого (січня) —4—6 градусів. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах. Річна кількість опадів у північних районах — близько 400—450, у південних — близько 350 мм. Бувають зливи, майже щорічно у квітні—травні — суховії, періодично — «чорні бурі».
Область багата на корисні копалини. Тут є залізна руда (Білозерське родовище), поклади марганцевої руди (Токмацьке родовище), буре вугілля (в Гуляйпільському, Оріхівському і Вільнянському районах). Область багата також на неметалеві корисні копалини: граніти, вапняки, глини, каоліни, графіт, пісковики, польові шпати тощо. Є горючі гази, лікувальні грязі та мінеральні води.
На території області багато історичних та археологічних пам'яток. Нерідко натрапляємо на кістки тварин, які існували на землі ще до появи людини. В 1940 році на березі Азовського моря знайдено кістяк південного слона, який експонується в Ленінградському музеї зоології АН-СРСР.
Люди на території області жили з найдавніших часів. На південній околиці селища Федорівки Запорізького району, в урочищі Круглику досліджено залишки одного з найдавніших в СРСР стійбищ раннього палеоліту (300—100 тис. років тому). Недалеко від села Петро-Свйстунового Вільнянського району, біля скелі Орла, виявлено палеолітичну стоянку, що існувала приблизно 100—40 тис. років тому. Біля цього ж села відомі ще 7 стоянок пізнього палеоліту (40—13 тис. років тому — Балка Дубова, Кайстрова Балка, Осокорівка та інші). На берегах рік Дніпра, Берди та Молочної відомо близько 20 пам'яток доби неоліту (VII—IV тисячоліття до н. е.). Найкраще досліджені з них могильники Вільнянський та Вовнізький поблизу Запоріжжя.
Унікальною пам'яткою неоліту є святилище — Кам'яна могила поблизу Мелітополя, в долині степової річки Молочної. Тут височить мальовничий бугор (площа близько 3 га) з пісковикових глиб, під навісами яких, на стелях гротів, вибиті зображення чаклуна, тварин — биків, коней та оленя, риболовні сіті, ступні ніг тощо. Це святилище існувало протягом V—І тисячоліть до н. е., тобто і в добу бронзи. На той час південно-східні степи виявились густо заселеними. На території області збереглось понад сто пам'яток доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.). Найбільш відомі — залишки поселень в урочищах Середньому Стогу (поблизу Дніпрогесу ім. В. І. Леніна), Дурній Скелі (біля шлюзу Дніпрогесу), поблизу м. Токмака, в районі Білозерського лиману, а також поховання, виявлені поблизу сіл Троїцького, Новопилипівки, Зарічного, Костянтинівки Мелітопольського району та міста Бердянська. На околиці Запоріжжя знайдено форми для відливання бронзових речей доби пізньої бронзи.
В VII ст. до н. е. на територію Північного Причорномор'я вторглися скіфи. Вони залишили після себе чимало курганних пам'яток. Найвизначнішими серед них є кургани Мелітопольський, Солоха та розкопаний у 1969 році курган Гайма- нова могила, що поблизу с. Балок Василівського району. В них знайдено справжні шедеври мистецтва, зокрема срібну та золоту оковки сагайдака для стріл, золотий посуд, золотий гребінь, на яких зображено сцени битви кінних та піших воїнів, побутові епізоди з життя скіфів тощо. Зображення на вазі з Гайманової могили дають змогу по-новому висвітлити питання соціального устрою та етнографічних особливостей Скіфії у IV ст. до н. е. Збереглися залишки великого скіфського поселення на Дніпрі — т. зв. Кам'янського городища (виникло наприкінці V ст. до н. е.). Воно було розташоване на лівому (східному)