Запоріжжя
Тікаючи з правобережної частини міста, фашисти розраховували повністю знищити Дніпрогес і заклали в основу греблі десятки тисяч кілограмів толу, 70 авіабомб по 500 кг кожна. Але цей підлий намір їм не вдалося здійснити. Командування 3-го Українського фронту вирішило будь-що зберегти греблю. Зробити це було доручено воїнам 19-го гвардійського батальйону мінерів. Група воїнів-добровольців—молодший лейтенант М. Г. Курузов, гвардії сержант Н. X. Ямалов, гвардії рядові Стародубов, Аріков та інші під командуванням гвардії капітана М. О. Со-
Першими успішно форсували Дніпро біля греблі ГЕС і захопили плацдарм на правому березі три окремі винищувально-протитанкові дивізіони 12-ї армії, за що командира одного з них — старшого лейтенанта І. П. Пітліна удостоєно високого звання Героя Радянського Союзу. В боях за Дніпрогес загинуло чимало радянських воїнів. Для увічнення їх пам'яті на могилі Невідомого солдата споруджено пам'ятник. Він стоїть біля головного входу до гідростанції, завжди прикрашений квітами і вінками.
На фронтах Великої Вітчизняної війни мужньо билися тисячі запоріжців. їх ратні подвиги високо оцінила Вітчизна. Ще на початку війни звання Героя Радянського Союзу (посмертно) одержав командир стрілецького полку майор Г. В. Міклей. Лише в боях 27 червня та 29 липня 1941 року, стримуючи наступ переважаючих сил ворога, полк Міклея знищив 72 танки, 928 фашистських солдатів, багато ворожої техніки. Героєм Радянського Союзу в повітряних боях за Сталінград став вихованець запорізького комсомолу В. П. Бабков, згодом генерал-майор, випускник Воєнно- повітряної академії та Академії Генерального штабу. Він здійснив 450 вильотів і знищив 23 ворожі літаки. Герой Радянського Союзу, нині полковник запасу Г. І. Несмашний здійснив 166 нічних вильотів для бомбардування тилів, під час яких знищив багато ворожої техніки і живої сили. За роки війни він підготував 23 штурмани. Колишній слюсар заводу «Комунар» В. О. Судець почав службу в армії ще в 1925 році, потім закінчив Військову академію ім. Фрунзе. В роки Великої Вітчизняної війни він учасник боїв на багатьох фронтах, має 11 орденів і багато медалей. Для запоріжців ім'я В. О. Судця особливо пам'ятне тим, що він був начальником гарнізону міста до війни, очолював його оборону, а в жовтні 1943 року визволяв Запоріжжя. 29 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу, пізніше — маршала авіації. Вихованець комсомолу В. І. Кияшко лише трохи не дожив до Дня Перемоги. Артилерист, старший сержант, він під час запеклого бою на підступах до Берліна був смертельно поранений в голову, але продовжував і далі бити ворога. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоєно 10 квітня 1945 року посмертно. Школа № 59, в якій учився В. І. Кияшко, та одна з вулиць у правобережній частині міста названі його ім'ям. В боях з фашистами уславив себе колишній робітник «Запоріжсталі» І. К. Валюта. Вивезений гітлерівцями на примусові роботи до Німеччини, він утік, добрався до Словаки. Ставши командиром словацького партизанського загону ім. Чапаєва, він протягом 1943—1944 рр. провів багато боїв проти ворога. І. К. Валюта нагороджений знаком «Зірка чехословацьких партизанів».
Фронт відкочувався все далі на захід, а в місті, де після визволення лишилось тільки 65 тис. населення, широко розгорнулись відбудовні роботи. Міська партійна організація, яка в кінці 1943 року налічувала 783 комуністи, об'єднаних у 61 первинну партійну організацію, спрямувала зусилля трудящих на відродження зруйнованого ворогом енергетичного серця Придніпров'я — Дніпрогесу ім. В. І. Леніна та велетнів металургії. На одному з перших засідань бюро міськкому партії було вирішено передусім почати відбудову ГЕС і машинобудівних заводів, однієї батареї на коксохімічному заводі, доменної печі № 3 і двох мартенівських печей на «Запоріжсталі». Натхнені перемогами Радянської Армії над фашистськими загарбниками, запоріжці працювали з небаченим ентузіазмом. Якщо не було механізмів — вручну розчищали завали руїн, ремонтували придатні споруди. Завдяки цьому протягом 1944 року почали працювати основні цехи паровозоремонтного заводу. Колектив заводу ім. Войкова налагодив виробництво окопних пічок для фронту. «Комунар» почав випускати боєприпаси і запасні частини для зернових комбайнів, а 7 жовтня із заводського подвір'я вийшла післявоєнна молотарка. Енергетики відновили високовольтну лінію електропередачі Донбас—Запоріжжя, місто одержало донецький струм.
Трудящі міста робили все від них залежне, щоб наблизити перемогу над ворогом. Так, будувати мости через обидва русла річки вийшло все працездатне населення. Працювати довелось під вогнем противника, проте це не перешкодило виконати завдання радянського командування в строк. Із своїх особистих заощаджень запоріжці в 1944 році внесли до фонду оборони країни для побудови авіаескадрильї «Визволений запорожець» і танкових колон понад 5 млн. крб., придбали облігацій воєнної позики в сумі понад 16 млн. крб. Юнаки і дівчата із зароблених на відбудові Дніпрогесу грошей внесли до фонду допомоги дітям- сиротам та інвалідам Великої Вітчизняної війни 1,7 млн. карбованців.
ЦК ВКП(б) і союзний уряд, а також ЦК КП(б)У й уряд Радянської України подавали Запорізькій партійній організації повсякденну допомогу у відбудові міста. Вже 23 лютого 1944 року Державний Комітет Оборони прийняв постанову про відбудову Дніпрогесу ім. В. І. Леніна, а 29 листопада — про відбудову металургійних підприємств півдня. Тоді ж були створені трест «Запоріжбуд», спеціалізовані організації — «Стальконструкція», «Південелектромонтаж» та інші. 1 грудня Державний Комітет Оборони прийняв постанову про допомогу Дніпробудові, що мало загальнодержавне значення. З того часу Запоріжжя стало суцільним будівельним майданом. Зрозуміла річ, труднощів було чимало: бракувало потрібних матеріалів, машин, палива, інструментів. Та найгостріше відчувалася нестача кваліфікованих кадрів, робітників. У лютому—березні 1945 року з різних областей і республік країни прибуло понад 50 тис. чоловік, щоб узяти участь у відродженні Дніпрогесу. На відбув дові було зосереджено кращі сили запорізьких комуністів. Майже три чверті будівельників становила молодь. З її числа виросли чудові виробничники та організатори — бригадири бетонярів П. Шило і П. Коробова, бригадир монтажників А. Євграфов, коваль А. Витвинець та багато інших. Серед дніпробудівців розгорнулося змагання за почесне звання «бригади Перемоги», у якому