Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Вознесенка— село, центр однойменної сільської Ради, розташоване на лівому березі річки Молочної, за 7 км на схід від Мелітополя. З районним центром сполу­чена асфальтованим шосе. Населення — 4,5 тис. чоловік.

Територія сучасного села була заселена ще в стародавні часи. Про це свідчать археологічні знахідки: поблизу Вознесенки виявлено рештки поселень доби неоліту (IV тисячоліття до н. е.).

1886 року в селі було 600 дворів до общини входило 546, з яких 32, маючи пере­січно по 7,7 десятини надільної землі, за браком тягла й інвентаря мусили здавати свою землю в оренду, а самі йшли в найми. 68 господарств засівали до 5 десятин,145 — від 5 до 10. Отже, 245 дворів, тобто майже половина селянських дворів, були бідняць­кими. 46 родин щороку посилали чоловіків і жінок на сезонні заробітки до Криму і Мелітополя.

З 233 середняцьких дворів, на кожен з яких припадало по 14 десятин, лише 52 обробляли землю своїм тяглом та інвентарем. Решта ж вдавалася до супряги чи найму.

Водночас 70 куркулів, що мали на двір близько 25 десятин надільної землі, орендували у бідноти, казни й поміщика майже 2 тис. десятин і засівали по 25— 100 десятин. У них було по 7—8 коней та по три пари волів, достатня кількість інвен­таря; вони постійно застосовували найману працю. Куркулі стали основними вироб­никами товарного зерна і швидко багатіли.

Основна ж маса селян, придушена тяжкими поборами і платежами, розорялася. Не бажаючи миритися з своєю гіркою долею, селянство боролося за справедливий розподіл землі. При черговому переділі 1889 року общинну землю розподілено з роз­рахунку по 4 десятини на ревізьку душу і по 3 десятини на наявну чоловічу душу. Проте це привело лише до подрібнення наділів і не поліпшило становища більшості селянських господарств.

Весною, влітку і восени 1905 року у Вознесенці відбулися бурхливі сходки, маївки, розповсюджувалися революційні прокламації. Виступами селян керували їх односельчани А. П. Лихач, В. І. Синявський, П. П. Строкань, що мали тісні зв'язки з робітниками Мелітополя. Щоб запобігти збройному виступу селян, полі­пі я змушена була викликати до села військові частини.

Запровадження столипінської аграрної реформи значно поглибило класове розшарування села. 1912 року понад 60 проц. дворів були бідняцькими. Кількість середняцьких господарств зменшилась з 39 до 29 проц. Середняки засівали тільки 30,8 проц. від усієї орної землі. Водночас 15 куркульських господарств закріпили за собою кращі землі общини і вийшли на хутори. Крім того, куркулі скупили значну частину землі у бідноти своєї та сусідніх волостей. Так, три господарства мали від до 150 десятин землі, інші два — 302 і 715 десятин.

Напередодні першої світової війни у Вознесенці проживало 2776 чоловік. У селі було три вулиці, іцо тягнулися майже на 6 км вздовж річки Молочної. Забудувалося воно невеликими хатами-мазанками під соломою та очеретом.

90-х років XIX ст. на присадибних ділянках почали насаджувати фруктові дерева. У заможних селян були великі сади, з яких вони одержували значні прибутки. Крім землеробства, 1202 чоловіки займалися промислами (торгівлею, візникуванням, ко­вальством, столярством, бондарством тощо). 14 куркульських дворів мали торговельно-промислові підприємства, де використовувалась праця найманих робітників.

Селянська біднота жила у злиднях. Про тяжке становище вознесенських селян свідчить їх скарга до Державної думи, в якій вказувалося на те, що жебрацтво серед них породжується малоземеллям і занадто високою орендною платою (близько ЗО крб. десятину). «Для піднесення селянського добробуту,— писали вони,- бажано, щоб усі казенні, монастирські, церковні, поміщицькі... землі були взяті до державної казни для негайної передачі в общинне користування без права продажу, і друге — дати можливість селянам здобувати освіту в середніх і вищих учбових закладах за рахунок держави».

Майже півстоліття населення Вознесенки було позбавлене медичної допомоги, невелику дільничну амбулаторію відкрито лише на початку XX ст. У 1914 році тут працював один лікар, фельдшер і акушерка.

Більшість дітей бідноти не мала змоги вчитись. Через вісім років після заснування села тут відкрили земське однокласне училище, де у 1868 року навчалось 82 учні. Друге училище почало працювати в 1889 році, а наступного року — двокласне церковнопарафіяльне. Ними було охоплено лише п'яту частину дітей шкільного віку. В 1907 році відкрито ще одну земську школу. Загальна кількість учнів ягла 440. Але тільки шоста частина з них закінчувала навчання.