Запоріжжя
Близько 11 років (1931—1941) в Запоріжжі постійно перебував український драматичний театр ім. М. К. Заньковецької, в складі якого були вже тоді відомі майстри сцени: Б. В. Романицький і В. С. Яременко (тепер — народні артисти СРСР), В. А. Любарт, В. А. Данченко, Н. П. Доценко, Ф. Г. Гаєнко, Д. О. Дударев (згодом — народні артисти УРСР), художники Ф. Ф. Нірод (тепер народний художник СРСР) і Ю. С. Стефанчук (заслужений діяч мистецтв УРСР). На сцені театру йшли п'єси: «Отелло» В. Шекспіра, «На дні» М. Горького, «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого, «97» М. Куліша, «Загибель ескадри» О. Корнійчука та інші.
На прикладі свого рідного міста жителі Запоріжжя переконувались у великій життєдайній силі соціалістичного ладу. Тому, коли спалахнула Велика Вітчизняна війна, десятки тисяч запоріжців добровільно і по мобілізації пішли на фронт. Обком партії послав на політичну роботу до армії 600 комуністів і комсомольців міста. Майже 45 тис. добровольців записалося до народного ополчення, 39 тис. чоловік вступили в загони протиповітряної оборони. В умовах воєнного часу, частих нальотів фашистської авіації на підприємствах ширилося соціалістичне змагання за перевиконання бойових завдань під гаслом: «За себе і за товариша, який пішов на фронт!»
Фронт наближався, місто опинилось у небезпечній зоні. Ополченці споруджували оборонні лінії на правому березі Дніпра і разом з частинами Червоної Армії вели вперті бої на підступах до Запоріжжя. З міста евакуювали на схід дітей і дитячі заклади. 18 серпня 1941 року фашисти захопили правобережну околицю міста та північну частину острова Хортиці. Зупинились пошкоджений Дніпрогес і заводи. Протягом двох діб загони народного ополчення, чекістів і міліції, очолювані начальником обласного управління державної безпеки В. І. Леоновим, вели запеклі оборонні бої, не даючи фашистам з ходу захопити місто. Сили були нерівні, але запоріжці билися із справжньою козацькою звитягою. Це дало змогу радянським військам, які встигли підійти, ще 40 діб, таких потрібних для евакуації унікальних промислових підприємств, утримувати Запоріжжя. За цей подвиг десятки бійців самооборони були відзначені урядовими нагородами, а В. І. Леонов нагороджений орденом Леніна.
Державний Комітет Оборони визначив порядок перебазування запорізьких підприємств у глиб країни. Керівництво евакуацією запорізької індустрії за дорученням уряду України здійснювали голова Раднаркому УРСР член Військової Ради Південного фронту Л. Р. Корнієць та обласний і міський партійні комітети. Дев'ять тисяч енергетиків, металургів, машинобудівників, залізничників під безперервним артилерійським обстрілом вели демонтаж основного обладнання заводів. Було налагоджено живлення підприємств і міста електроенергією з Донбасу. У зв'язку з пошкодженням греблі Дніпрогесу рівень води у Дніпрі впав набагато нижче труб насосної станції, подача води на заводи й до міста припинилася. Та робітники цеху водопостачання «Запоріжсталі» збудували насосну станцію на плоту. Фашисти старанно обстрілювали плот і часто виводили станцію з ладу, але її вночі швидко ремонтували.
Увечері 3 вересня 1941 року частини 12-ї армії з участю запорізького народного ополчення під прикриттям вогню танкового загону, яким командував колишній інструктор Запорізького обласного комітету Тсоавіахіму В. С. Лунтовський, форсували Дніпро і розгромили ворога на острові Хортиці. Рештки гітлерівців ледве втекли звідти, залишивши на полі бою понад 500 трупів, багато зброї та боєприпасів. Очищення Хортиці від фашистів значно послабило артилерійський обстріл міста і заводів, допомогло прискорити демонтаж й евакуацію обладнання і людей. У вересні із Запоріжжя щодоби вирушали в далеку подорож не менше 620 вагонів, а в окремі дні — близько 900. Останній ешелон відійшов 3 жовтня 1941 року. До літопису Великої Вітчизняної війни немеркнучими сторінками увійшли героїчні подвиги запорізьких залізничників. Диспетчер Гордієнко під ураганним вогнем фашистів вивів з міста зчіпку, що складалась з 15 паровозів. Начальник станції Запоріжжя— Ліве А. X. Яланський до останньої хвилини не залишав свого поста, рятуючи заводське майно. Фашисти оточили його і розстріляли. Смертю хоробрих загинув і, його заступник Савін.
Із Запоріжжя було вивезено основне устаткування 46 заводів союзного і республіканського підпорядкування та місцевої промисловості. Крім того, евакуйовано машинобудівний і педагогічний інститути та інші навчальні заклади театр ім. Зань- ковецької, радіовузол, кінофільмофонд, цінні експонати музею і багато іншого майна. Всього в 16 тис. вагонів вивезено 320 тис. тонн вантажів.
Одночасно з евакуацією людей і підприємств Запорізький обком КП(б)У провадив підготовку до підпільної боротьби в умовах ворожої окупації. В липні 1941 року були сформовані підпільні обком і міськком.партії, три партійні групи. Проте часу для ґрунтовної підготовки підпілля лишалось мало. Значна частина визначених для роботи в підпіллі людей відійшла разом з військами Червоної Армії.
З жовтня 1941 року, встеливши дорогу трупами своїх солдатів і офіцерів, фашисти вдерлися до Запоріжжя. На місто хижою зграєю кинулися представники гітлерівських фірм. На брамах заводів з'явилися вивіски«ТПтальверке-Брауншвейг», «Ферайніхте алюмініумверке», «Юнкере», «Бош» та інші. Проте вивіски були, а підприємства не працювали. Небажання трудящих працювати на окупантів було найбільш масовою формою їхнього протесту. Фашисти запровадили загальну трудову повинність. Для відбудови Дніпрогесу і греблі, «Запоріжсталі», «Дніпроспецсталі», алюмінієвого заводу та інших підприємств вони зігнали до Запоріжжя десятки тисяч жителів міст і сіл області, тисячі військовополонених. Але робітники псували інструменти і будівельні матеріали, копирсались на роботі лише «про око». Тільки за допомогою жорстоких репресій