Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Куйбишеве (до 1926 року — Царекостянтинівка) — селище міського типу, центр селищної Ради. Розташоване у верхів'ї річки Кам'янки за 132 км на схід від м. Запоріжжя та за 5 км на північ від залізничної станції Цареко­стянтинівка. Населення — 6900 чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Грузь­ке, Дубове (колишнє Шевченко), Трудове, Червоне Озеро, Широке.

Куйбишеве — центр району, площа якого 1,9 тис. кв. км, населення — 53,4 тис. чоловік (у т. ч. міського — 15,3 тис., сільського—38,1 тис.). В районі 85 населених пунктів, підпорядкованих.З селищним і 18 сільським Радам; 23 колгос­пи, 5 радгоспів, Розівська дослідна станція, 144 тис. га орної землі; 9 підприємств, 4 будівельні організації; 69 шкіл, 69 будинків культури і клубів.

Близько 1782 року на березі річки Кам'янки переселенці з Полтавської губернії заснували казенну слободу і за назвою річки найменували Кам'янкою. На карті Новоросійського краю, виданій у першій половині XIX ст., село позначене під назвою Бельманка (від Бельмак-могили), пізніше його перейменували на Царекостянтинівку. Населення стало швидко зростати за рахунок переселення державних селян з північних губерній України. 1795 року в селі проживало 159 чоловіків та 130 жінок. За общиною числилося 18 890 десятин землі. Переселенці займалися тва­ринництвом та землеробством. У 1859 році тут уже налічувалося 605 дворів, де про­живало 4451 чоловік. Щільність населення пояснювалася родючістю грунтів, наяв­ністю багатих соковитими травами пасовиськ та достатком прісної води. Притягу­вали селян і відносні вільності, завдяки яким становище селян, хоч і переобтяжених податками, було дещо легшим, ніж покріпачених.

Селянська реформа торкнулась державних селян Царекостянтинівки через п'ять років після її проголошення. З того часу податки, включаючи поземельні, на ревізьку душу значно зросли і становили понад 13 крб.,— по 1,3 крб. з десятини надільної землі.

В селі одразу ж виділилася заможна верхівка, яка сконцентрувала в своїх ру­ках більшу частину посівів і стала основним постачальником товарного зерна. За­стосовуючи найману працю збіднілих односельчан та сезонних батраків з різних губерній Росії, куркулі з кожним роком розширювали посіви, збагачувалися і почи­нали займатися не тільки виробництвом зерна, а й підприємницькою діяльністю. Наприкінці XIX ст. в селі налічувалося вже 10 торговельно-промислових підпри­ємств— крамниць, гамазеїв, складів тощо.

Яскраву картину класового розшарування села дає перепис 1897 року, час, коли Царекостянтинівка вже була значним населеним пунктом, центром волості. Тут налічувалося 1188 дворів, проживало 8188 мешканців. За общиною числилося 14 050 десятин придатної для обробітку землі. Із загальної кількості приписаних до поземельної общини дворів 60 не мали землі, 143 мали по 3—5 десятин, 310 від 5 до 10 десятин і 268 господарств — по 10—15 десятин на двір. Близько 200 цих госпо­дарств не мали робочої худоби, решта мала 1—2 коняки. До того ж три чверті бід­няцьких господарств не мали інвентаря. Біднота, не маючи змоги обробити свої мі­зерні наділи, здавала їх в оренду сільським багатіям. До середняцької групи нале­жало 372 господарства, але інвентар та робочу худобу мали далеко не всі, тому в біль­шості обробляли поля в супрязі, 130 господарств наймали худобу та інвентар. Отже, становище цієї групи селян було досить нестійким.

35 куркульських господарств мали вдосталь надільної землі, близько 1200 деся­тин купленої та велику кількість орендної орної, сінокісної тощо. Кожне з цих господарств мало по 6—10 коней і волів, чимало корів та іншої худоби, жниварки, сівалки, молотарки. Це були сільські глитаї, які багатіли на злиднях і горі односель­чан. Вони використовували найману працю — близько 150 батраків. їм також нале­жали парові млини й олійниці. За помел пшениці власники брали чималий мірчук.

Село мало убогий вигляд. Хати селян були розкидані понад річкою Кам'янкою та її притоками серед тернових чагарників і високих степових трав. Будували їх з глини, вкривали соломою, подекуди — очеретом.

Медичного обслуговування майже ніякого не було. Лікар, який жив у Кінських Роздорах, обслуговував 5 волостей і 2 єврейські колонії з населенням 16,5 тис. чоловік. Він, звичайно, не міг охопити кваліфікованою допомогою всіх хворих, тому населення змушене було лікуватися народними засобами.

Жителі Царекостянтинівки були поголовно неписьменні. Перше народне почат­кове училище відкрилось тільки 1847 року. Відвідували його близько ЗО учнів.

Ще злиденнішим стало життя більшості селян Царекостянтинівки на початку XX ст. Згідно царського законодавства селяни виконували різні натуральні повин­ності, а саме: утримували квартири чиновників, ремонтували шляхи, перевозили державні вантажі.

Дедалі зростало невдоволення бідноти існуючим ладом. Коли 15 грудня 1905 року вслід за повсталими робітниками Олександрійська зі зброєю в руках виступили ро­бітники й селяни Пологів та сусідньої Федорівки, їх підтримала біднота Царекостян­тинівки. Але проти повсталих були послані козачі частини. Селян розігнали, а Т. І. Чуб, Ф. І. Куян, А. К. Симоненко і М. І. Самбур як організатори виступу царекостянтинівців були заслані на довічну каторгу до Сибіру.

У роки столипінської реакції становище основної маси селянства ще погіршало. В 1908 році кількість общинної надільної землі зменшилась проти 1795 року на 4,5 тис. десятин, тоді як кількість жителів зросла до 9,4 тис. чоловік. Це було наслід­ком впровадження столипінської реформи, під час якої багато заможних селян виді­лилося на хутори. Розмір наділу на чоловічу душу зменшився і становив 3,5 деся­тини. Десятки бідняцьких родин у пошуках кращого життя переселилися в цей час з села на Урал і до Сибіру, інші, шукаючи виходу з злиденного становища, займалися різними промислами. Так, наприкінці XIX ст. 90 селянських дворів займалися шев­ським, кравецьким, ковальським, чинбарним, бондарним та іншими промислами. В 1899 році в селі діяло 39 дрібних ремісничих майстерень.

Напередодні першої світової війни Царекостянтинівка була великим волосним селом, що налічувало 1253 двори, де проживало 7571 чоловік, але вигляд вона мала убогий — сотні хат і землянок були під солом'яними стріхами та земляною покрів­лею, лише третина будинків — під черепицею, хоч в 1913 році тут виготовляли деше­ву цементну черепицю три заводи. Та бідняки не мали змоги її придбати.