Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Чкалове (до 1938 року — Гаврилівка) — село, центр однойменної сільської  Ради, розташоване за 20 км на захід від райцентру смт Веселого. До найближчої залізничної станції Нововесела — 18 км. Село зв'язане шосейним шляхом з авто­магістраллю Москва—Сімферополь. Населення — 1350 чоловік. Чкалівській сіль­ській Раді підпорядковане село Корніївка.

Гаврилівку засновано 1812 року в Менчикурській долині поблизу урочища Довгий Під. Першими поселенцями були державні селяни з Великої Білозерки  Г. Шкиндар та Ю. Шматько, які того року заснували хутір. Від імені першопоселенця Гаврила Шкиндара й пішла назва села.

У 1868 році, коли в Гаврилівці оформилась самостійна община, було проведено земельне розмежування з Великою Білозеркою; до Гаврилівки відійшло 4775 деся­тин землі. Селяни займалися хліборобством, на кожну ревізьку душу припадало по 8 десятин землі. З 1872 року община перейшла до розподілу землі на наявні чоловічі душі, що призвело до значного подрібнення наділів.

На час перепису 1884 року в селі налічувалось 253 двори, в т. ч. 11 неприписаних до общини (торговці, ремісники, батраки), проживало 1529 чоловік. Із загаль­ної кількості приписаних до села дворів — ЗО були безпосівними, хоч і мали в се­редньому на двір по 10,7 десятини надільної землі. Відсутність тягла й інвентаря змушувала їх здавати землю в оренду куркулям і до них же найматися на заро­бітки. 35 господарств засівали від 1 до 5 десятин, а 52 двори — від 5 до 10 десятин. Отже, половина господарств села була бідняцькою. Лише 6 дворів мали плуги, половина не мала худоби; тільки 3 господарства обробляли землю своєю худобою, 47 — вступали в супрягу, решта ж наймала тягло й інвентар.

Третина господарств, що була середняцькою, засівала від 10 до 24 десятин на двір. Половина з них .здавала частину наділу в оренду. Дві третини господарств цієї групи обробляли землю, вступаючи в супрягу. Отже, більша частина цієї групи селян ледь зводила кінці з кінцями.

46 куркульських господарств мали на двір по 28—29 десятин наділу. З них 16 засівали від ЗО до 50 і більше десятин кожне, 20 господарств — від 80 до 200 десятин, бо орендували 1277 десятин у своїх односельчан і володіли 450 десятинами купленої землі. На кожне з цих господарств припадало по чотири-п'ять пар коней і по парі волів, по чотири-шість корів тощо.

Процес класового розшарування селян Гаврилівни дедалі поглиблювався. Протягом 1884—1904 рр. населення її зросло в тричі, майже у стільки ж разів зменшились наділи на наявну чоловічу душу, що у 1904 році становили всього 2,9 десятини. Сільська біднота через відсутність робочої худоби та інвентаря не спро­можна була обробити й ці мізерні ділянки.

Безпосередньо до Гаврилівни прилягали володіння крупних поміщиків-колоністів Фальц-Фейна, Шредера та інших. Значна частина гаврилівських селян по­стійно наймитувала в цих економіях.

Жорстока експлуатація бідноти сільськими глитаями, колоністами та поміщи­ками породжувала у неї невдоволення існуючим ладом та штовхала її на рішучі виступи проти гнобителів. З великим інтересом гаврилівські селяни знайомились з більшовицькими листівками та прокламаціями, які восени 1905 року розповсю­джував у селі місцевий бідняк М. X. Любарський. Він підтримував зв'язок з Мелітопольським комітетом РСДРП, одержував від нього революційну літературу, в т. ч. й звернення ЦК РСДРП «Селяни, до вас наше слово!». У грудні 1905 року гаврилівська біднота рішуче підтримала виступи селян Великої Білозерки, а в серп­ні 1906 року — Великої Лепетихи проти поміщиків-колоністів і взяла участь у роз­громі їх економій, зокрема економії Шредера та маєтку Давидфельда.

Царизм жорстоко придушив селянські заворушення. Як і в навколишніх селах, у Гаврилівці провадились обшуки, допити й арешти. Кількох активних учасників заворушень з Гаврилівни, зокрема, селян С. Ростенка та А. Шмиголя заарештували й заслали до Сибіру.