Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Кирилівка—селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розта­шована на півострівному плато (10 м над рівнем моря), що зі сходу омивається Азовським морем та його лиманами: з півдня, південного заходу і з заходу — Утлюцьким, з півночі — Молочним. Відстань до райцентру — 50 км., до залізничної стан­ції Якимівка — 45 км. Населення 1,4 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані села Азовське (до 1967 року — Горіле), Кучугури, Степок.

На вимогу православного духовенства, яке побоювалось впливу сектантів на навколишні села, уряд протягом 1841—1843 рр. знову переселив духоборів, тепер уже до «іновірців», на Кавказ. Тривалий час в селі залишалося кілька родин, які зреклися сектанства. Під час Кримської війни для охорони морського узбережжя поблизу села був утворений невеликий кордон, на якому несли варту козаки з Азов­ського війська. Після 1864 року, звільнившись од військової служби, частина їх оселилася в Кирилівці.

Досить значною була група переселенців з Бердянського повіту, та колиш­ніх кріпаків з с. Ганнівки Якимівської волості. Оселилися вони окремим хутір­цем у південно-східній частині села. їх вабило те, що земля тут наділялася не на ревізькі, а на наявні душі.

У наступні роки до Кирилівки прибували родини та окремі втікачі-рекрути, колишні кріпаки і державні селяни з різних губерній. 1864 року тут налічувалося 50 дворів — 330 мешканців, з них 170 чоловіків. Навколо села було чимало при­родних пасовиськ з густими соковитими травами. Отже, розвивалось переважно тваринництво, яке, через віддаленість від ринків збуту мало натуральний харак­тер, даючи селянинові не лише харчі, а й одяг та взуття. Майже в кожній хаті жінки до світанку пряли пряжу, потім ткали з неї рядна, плахти, панчохи, а з інкіри-сириці виготовляли постоли, збрую тощо.

Кирилівка, завдяки своєму розташуванню, посідала провідне місце по тварин­ництву в Охрімівській волості, до якої входила. Куркулі мали по 2—3 тис. овець, заможні двори — по 300—500, а біднота — всього по 3—5 овець. Один з найбагатших місцевих селян К. Єфременко, наприклад, мав отару на 3 тис. овець, а у бід­няка Ф. Блохи, колишнього панського пастуха, було тільки 5 овець.

Бідняки не могли скористатися і з багатющих рибних скарбів Азовського моря, бо переважна більшість з них не мала можливості придбати човни та снасті. Хоч якою малородючою була земля на прибережній смузі, а на користування нею уряд теж встановив обмеження. У 1882—1883 рр. замість наявного землеволодіння тут знову відновили ревізьку розкладку землі. 1884 року в селі налічувалося 100 дво­рів і 743 чоловіка населення. Община мала 3270 десятин землі, в т. ч. 1397 десятин непридатної. Різних податків кирилівці сплачували 2514 крб. Розмір їх на ревізьку душу становив 10,6 крб., або 1,3 крб. за десятину землі.

Поступово кирилівці починають займатися хліборобством, особливо багатії, яким було вигідно виробляти хліб на продаж, вони мали тягло, реманент, могли найняти дешеву робочу силу. Але більшість селян таких можливостей не мала, обробляла землю сохою та ралом. У 37 із наявних господарств зовсім не було робочої худоби, землю доводилося обробляти в супрязі або ж наймати тягло. Ці бідня­цькі господарства засівали по 5—10 десятин, або ж не сіяли зовсім. 10 господарств обробляли по 25—50 десятин. Вони мали по троє коней, по 2 пари волів на двір. Як тяглову силу широко використовували верблюдів, закуплених в астраханських і калмицьких степах. У деяких куркульських господарствах налічувалось понад 100 верблюдів. Куркулі мали ще 694 десятини купленої землі, тобто в 4 рази більше, ніж надільної, та 153 десятини орендної.

Значним стимулом для інтенсивного розвитку хліборобства на півночі Таврії було спорудження в 70-х роках XIX ст. Лозово-Севастопольської залізниці, мор­ського порту в Бердянську, збільшення попиту та зростання цін на пшеницю. Роз­виток сільськогосподарського машинобудування давав куркулеві можливість при­дбати не тільки залізний плуг, букер чи борону, а й жниварку. Місцеві глитаї буду­вали млини, крупорушки, олійниці, цегельні, дедалі більше використовуючи при цьому найману працю. Це поглиблювало класові протиріччя між експлуататорами

Напередодні нового XX ст. Кирилівка мала досить непривабливий вигляд, хоч місцевість була дуже мальовнича — на березі моря. Криві вулички, порослі бур'яном, вздовж яких тулилися землянки та саманні хатки, вирізнялися чепурні кам'яні будинки багатіїв. Були тут лавка-гамазея та шинок, де біднота спу­скала останні копійки. Населення протягом всього XIX ст. було зовсім лікарської допомоги, користувалося послугами двох бабок-шептух, а фельдшера, до якого доводилося йти у неблизьку сусідню Охрімівку.

1885 року в селі з 387 чоловіків лише 22 були письменними. Тільки 34 двори мали можливість посилати дітей до діяльної школи, що відкрилася в Кирилівці 1885 року. У 1890/91 навчальному році школу відвідувало 58 учнів, у т. ч. 40 хлопчиків. Кількість письмен­них, включаючи учнів, становила 15 проц. від загальної кількості чоловіків. Піп та вчитель — оце й «уся кирилівська інтелігенція».