Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Василівка — місто районного підпорядкування, розташоване на березі Каховського водоймища, за 50 км від Запоріжжя. Через місто проходять залізниця і автотраса. Населення — 13,5 тис. чоловік.

Василівка — центр району, площа якого 1,6 тис. кв. км, населення 69,7 тис. чо­ловік (у т. ч. сільського — 44,1 тис., міського 25,6 тис.) У районі 43 населені пункти, підпорядковані міській, селищній і 8 сільським Радам; 15 колгоспів, 5 радгоспів, радгосп-технікум та лісництво; орної землі 92,9 тис. га (ут. ч. 7,7 тис. га зрошуваної); 12 промислових підприємств, 10 будівельних організацій; 53 школи, 52 будинки культури і клуби.

Село засноване наприкінці XVIII ст. запорізькими козаками і кріпаками-втікачами. У 1784 році воно стало власністю генерал-майора Попова. Поміщик пересе­лив у Василівну чимало кріпаків з своїх маєтків на Катеринославщині, Чернігів­щині, Полтавщині, а також кілька кріпацьких родин, куплених у Курській губернії. Одночасно йшло поступове покріпачення поселенців-старожителів. Поміщик приму­сив їх платити оброк, який згодом замінив відробітком. Селяни працювали на нього кожного третього, потім другого тижня, а далі — до 5 днів на тиждень. Василівці мали невеличкі земельні наділи — до 3 десятин на ревізьку душу, які обробляли вручну чи запрягаючи корів. Різниця між переселеними кріпаками і покріпаченими селянами швидко зникала. В 1837 році у Василівці, Янчекраку, Карачекраку і Скель­ках, що належали Попову, налічувалося 3782 кріпаки.

Порівняно з сусідніми селами Василівка розвивалася швидше, бо була розта­шована біля переправи через річку Карачекрак, на шляху до Криму. У 20—ЗО ро­ках XIX ст. поміщик збудував тут кілька заводів — цегельний, винокурний і по випалюванню вапна. У Василівці, яку 1831 року було переведено до розряду місте­чок, знаходилася головна контора управління всіма маєтками Попова. Економія поступово перетворювалася на велике феодально-кріпосницьке господарство. Про­відними галузями були вівчарство і зернове господарство. Вироблювану про­дукцію вивозили до Криму, а звідти — за кордон. 1847 року тільки вовни було про­дано 1850 пудів.

Поміщик швидко багатів. Напередодні скасування кріпосництва нащадки По­пова володіли в Мелітопольському повіті 14 тис. десятин землі. У Василівці тоді було близько 300 селянських дворів, проживало 1,9 тис. чоловік. Кріпаки, задавлені жорстокою експлуатацією, мріяли про волю. Але за реформою 1861 року вони діста­ли «голодну волю». Селяни втратили майже ЗО проц. землі, якою користувалися до 1861 року. Значна кількість ревізьких душ одержала т. зв. дарчі наділи — 1,5 де­сятини. За повний подушний наділ, тобто 6,5 десятини, селянин мусив за 2 роки спла­тити поміщикові ЗО крб., а потім протягом 49 років вносити в казну по 7 крб. 20 коп. Отже, наділ коштував 382 крб. 80 коп.— майже по 60 крб. за десятину, тоді як її ринкова ціна не перевищувала 14—15 крб. Не маючи коштів на сплату поміщикові викупних платежів, більшість селян мусила відробляти панщину. Попов сам визна­чав, скільки днів вони мали працювати на його ланах, і встановлював плату за робо­чий день. 19 лютого 1863 року василівці припинили виконання повинностей в еконо­мії, хоч і не змогли розрахуватися з поміщиком. На умовляння і погрози мирового посередника вони заявили, що не підуть більше на панщину. Тільки за допомогою поліції, солдатів Попову вдалося зламати опір колишніх кріпаків.

Обтяжені платежами, численними податками, бідняцько-середняцькі маси села розорялися, убожіли. За даними перепису 1884 року, з 371 селянського господарства 45 не мали посівів, стільки ж засівали від 1 до 5 десятин, 95 дворів — від 5 до 10 де­сятин. Отже, 50 проц. господарств були бідняцькими. Третина з них не мала тягла і майже всі були без інвентаря. В той же час 39 дворів засівали близько 50, а 7— понад 50 десятин кожний. Вони ще й орендували 1630 десятин землі.

Поміщик і куркулі наживалися на нещадній експлуатації селян. Продукція, що вироблялася в економії руками наймитів, ішла на російський та закордонні рин­ки. Вивезенню її сприяла побудована в 70-х роках XIX ст. Лозово-Севастопольська залізниця, що пролягла і через Василівку. Власники економії мали величезний зиск. У 1889—1894 рр. один з нащадків Попова витратив 1,5 млн. крб. на споруджен­ня великої кам'яниці, яка мала вигляд середньовічного рицарського замку з гостро­верхими баштами, банями і зубчастими стінами. У парку, закладеному ще кріпаками, було збудовано двоповерхову дачу, оранжерею. Парк пильно охоронявся, селянам було заборонено навіть наближатися до нього, «аби не псували пейзажу».

В період першої російської революції 1905—1907 рр. власники замку невпев­нено почували себе навіть за його товстелезними мурами, побоюючись, що і вони не врятують від народного гніву.

Великий революційний вплив на селян справило повстання матросів броненосця «Потьомкін». Чорноморці С. Широчкін і К. Гнідий, які в липні приїхали до сусідньо­го села Михайлівки, розповсюджували серед селян, зокрема у Василівці, відозву потьомкінців «До всього цивілізованого світу!» та прокламації Севастопольського комітету РСДРП «До всіх!», «До громадян!» та інші. Одночасно більшовики поширю­вали в містечку звернення ЦК РСДРП «Селяни, до вас наше слово!». Під впливом більшовицької агітації селяни Василівки восени 1905 року виступили з вимогою зни­зити орендну плату до 3 крб. за десятину, збільшити вдвоє плату наймитам. Селян­ський рух не вилився у відкритий виступ проти поміщика і глитаїв лише тому, що ті викликали до містечка військовий загін, який жорстоко придушував спроби бідноти розв'язати земельне питання революційним шляхом.