Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Андріївку заснували 1809 року на місці колишнього татарського аулу Канжегали переселенці — державні селяни з Полтавської, Чернігівської,

Поселенці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, коноплі, розводили велику рогату худобу та овець. Хоч за сільською поземельною общиною було закріплена 22 315 десятин, незабаром вільної землі не стало. Тому 1859 року здійснено перший її переділ на 2743 ревізькі душі з розрахунку 8,2 десятини на душу.

На час реформи 1861 року Андріївка вважалася одним з найбільших волосних сіл Північної Таврії. Тут налічувалося 905 дворів, проживало 7262 мешканці, в т. Ч. 3787 осіб чоловічої статі. Село забудовувалося невеликими мазанками чи складеними з саману хатами, безладно розкиданими вздовж кривих, вузьких вулиць.

З 1866 року, згідно з царським указом про землеустрій державних селян, Анд­ріївська поземельна община сплачувала щорічно 31 949 крб. різних платежів, а з де­сятини наділу по 1 крб. 40 копійок.

В 1879 році андріївці добилися права розподілу землі на наявні душі. Під час переділу на кожну душу чоловічої статі припало по 4,75 десятини, в т. ч. по чверті десятини під садибу і по 1 десятині під толоку. Існувало черезсмужжя, кожний селя­нин мав наділи в кількох місцях.

Проникнення капіталізму в сільське господарство з кожним роком поглиблю­вало класове розшарування села. У 1886 році в Андріївці налічувалося 1397 дворів. З них 57 дворів, не приписаних до общини, не мали надільної землі. Дехто з них тор­гував або ремісникував, більшість наймитувала. Бідняцьких господарств у селі на­лічувалося 682, у т. ч. 448 — частково чи повністю не мали інвентаря та робочої ху­доби, 240 чоловік з цих дворів працювало за наймом. Багато сімей цілорічно змуше­ні були шукати заробітків поза межами села. Середняцьких дворів налічувалося в Андріївці 548 та на хуторах — 23.

Тим часом 112 куркульських господарств засівали по 25—50 і більше десятин на двір, мали достатню кількість інвентаря, по 2—3 пари коней і по 3—4 пари волів. Куркульські наділи зростали й за рахунок оренди та прикуповування землі.

За двадцять наступних років класове розшарування селян поглибилося. Зро­стання населення призводило до все більшого подрібнення наділів. І хоч община купила ще 3376 десятин, на душу пересічно припало всього по 3,5 десятини землі.

Під час революції 1905—1907 рр. учителі М, Я. Воронович та П. Ф. Яценко створили в селі перші революційні гуртки, члени яких розповсюджували заборонену політичну літературу, вимагали забезпечити землею біднішу частину населення. 1905 року учні Обиточненської нижчої сільськогосподарської школи, де навчались і юнаки з Андріївки, організували демонстрацію під лозунгами передачі землі бід­някам, запровадження 8-годинного робочого дня, свободи слова, друку, громадських організацій. Після поразки революції групу учнів старших класів за участь у рево­люційних подіях виключили зі школи без права вступу до будь-якого навчального закладу протягом десяти років.

У 1907 році відбувся формальний переділ Андріївської поземельної общини на дві — Андріївську і Успенівську. До останньої відійшла третина загальної кількості дворів і землі.

В результаті столипінської аграрної реформи півтора десятка місцевих куркулів в 1912 році оселилися на хуторах. Вони мали по 50—80 десятин землі, по 10—15 ко­ней, по десятку корів, великі отари овець. Широке використання найманої праці впровадження сільськогосподарської техніки примножили багатства куркулів. Д тим часом чимало вкрай зубожілих андріївських бідняків ставали робітниками. Навідуючись до села, ці спролетаризовані селяни розповідали про революційні на­строї, боротьбу робітників, закликали селян рішучіше відстоювати свої права.

Революціонізуючий вплив робітників Бердянська на бідноту села ще більше посилився у роки першої світової війни. Мобілізація на фронт значної частини пра­цездатних чоловіків призвела до ще більшого зубожіння й занепаду бідняцьких та середняцьких господарств. Революційні ідеї, поширювані в селі бердянськими робітниками-більшовиками С. П. Пулимом, Селівестровим і Козловим,— місцевими уродженцями, знайшли сприятливий грунт.

Зовнішній вигляд дореволюційної Андріївни, в якій 1914 року налічувалося 1618 дворів і проживало 16 337 мешканців, яскраво свідчив про різку диференціацію населення. Невеликі саманні хати бідняків під солом'яними стріхами з підсліпу­ватими віконцями безладно тулилися вздовж кривих вулиць. А куркулі жили в добротних будинках, споруджених з цегли, виробленої на місцевому заводі. В селі працювало 5 крамниць.