Пришиб

Пришиб — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради, розташо­ване поблизу станції з тією ж назвою, за 7 км на схід від районного центру — смт Ми­хайлівки. За 7 км на схід від селища проходить асфальтована'магістраль Москва - Сімферополь. Населення — 4,3 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковано також населені пункти Розівка, Слов'янка, Смиренівка і Цвіткове.

Виникнення селища пов'язано з спорудженням у другій половині XIX ст. Лозово-Севастопольської залізниці. У 1874 році на місці, де

новозбудована колія пере­тикала ґрунтовий шлях Нікополь—Великий Токмак, поблизу волосного центру села Михайлівки споруджено станцію, що теж дістала назву Михайлівки. Навколо неї почали селитися спочатку її будівельники, а згодом — залізничники.

Розташування станції в центрі великого сільськогосподарського району з численими господарствами капіталістичного типу сприяло швидкому зростанню ваитажообороту. На початку 90-х років станція розширилася ще на дві колії, спору­дили водокачку, вантажні майданчики. Однак маневрування поїздів здійснювалося за допомогою кінної тяги. На той час у селищі поблизу станції проживало 250 чоло­вік, з них 230 — робітники.

1894 року Лозово-Севастопольську залізницю об'єднали з Курсько-Харково-Азовською. На відрізку останньої вже була станція з такою ж назвою — Михайлів­ка. Отже, щоб уникнути плутанини, таврійську станцію й селище при ній перейме­новано на Пришиб. Назва ця походить від старослов'янського «пришибь», що озна чає — яр при крутому повороті річки. Назву перенесли сюди селяни Кобеляцького повіту Полтавської губернії, які до переселення в Таврію жили в слободі Пришиб поблизу містечка Келеберди.

Господарське значення нової станції швидко зростало, невпинно збільшувалася кількість вантажів. Поруч будували нові підприємства, зокрема,— базу нафтопро­мислового й торговельного товариства «Мазут», вугільний та лісовий склади, грецьку контору для заготівлі хліба «Луї Дрейфус» та інші контори й склади, кустарні під­приємства.

Поступово зростало і пристанційне селище — головним чином за рахунок селян, що розорялися й ставали до роботи на залізниці та приватних підприємствах. На початку XX сторіччя населення Пришиба становило близько 300 чоловік.

Умови праці й життя робітників на залізниці були дуже важкі. Як зазначалося в акті Олександрівського повітового комітету громадського здоров'я, робітники жили в холодних землянках. Приміщення не мали вікон і нагадували овечі кошари. Тут же були й хворі. Всі роботи на залізниці виконувалися вручну. У майстерні при лісоскладі, де виготовлялися також вози й тачанки, люди працювали на морозі — власник побоювався пожежі. Робочий день тривав 12—14 годин, а денний заробіток становив 40—45 копійок.

Особливо ж скрутно жилося безземельним селянам, які мешкали в робітничому селищі й не мали постійних заробітків на станції. Злидні часто змушували їх відда­вати в найми до німецьких колоністів і куркулів навіть дітей. Глитаї примушували працювати наймитів з ранку й до пізнього вечора.

Нещадна капіталістична експлуатація, тягар феодально-кріпосницьких пере­житків викликали обурення робітників.

Після кривавого 9 січня 1905 року тут з'являються соціал-демократичні про­кламації, які розповсюджував робітник залізниці Григорій Тарасенко. На таємних сходках робітники ознайомилися з листівками «До громадян», «Про погроми», «Цар­ський мир», «Піднімайтеся, солдати!».

Організатором сходок був табельник П. Г. Костогризов, який підтримував зв'язки з олександрівськими соціал-демократами, зокрема,— з робітниками залізничних, майстерень. Коли залізничники Олександрівська оголосили страйк, пришибські робітники зібрали кошти, щоб допомогти страйкуючим. У вересні того року праців­ники станції Пришиб одержали листівку Мелітопольської соціал-демократичної організації «Чому ми говоримо: „Геть самодержавство!"».

З розвитком капіталізму Пришиб набував все більшого значення, як залізнич­на станція, через яку вивозилася сільськогосподарська продукція майже всієї півночі Мелітопольського повіту. Найбільше вивозили зерно, пшеничне борошно, крохмаль, вовну тощо. У 1910 році вантажооборот станції становив близько 2 млн. пудів. Селище ж Пришиб ще й напередодні першої світової війни лишалося невели­ким пристанційним поселенням, в якому проживало 400 чоловік. Більшість робіт­ників тулилися в бараках. Антисанітарні умови в побуті призводили до частих захво­рювань, але медичної допомоги населенню не подавали. Лікарні селище не мало.

Не краще було і з народною освітою. Тільки у 1908 році в селищі відкрили шко­лу. Вона почала працювати після тривалого клопотання керівників залізниці; потрібні були робітники, які вміли б читати й писати. Школу розмістили в кімнаті одного з бараків. Єдиний учитель навчав грамоти 17 хлопчиків — дітей залізнични­ків. Шкільна бібліотека мала всього кілька десятків книжок. У селищі лише началь­ник станції передплачував газету.




Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від
Niebieski Do belki świetlne.

Пришиб