Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Молочанськ (до 1915 року — Гальбштадт) — місто районного підпорядкування. Розташований на річці Молочній. Відстань до райцентру — 12 км. З ним місто зв'я­зане шосейним шляхом. На околиці Молочанська є залізнична станція Полугород. Населення — 10,1 тис. чоловік.

З давніх часів на степових просторах Приазов'я кочували численні племена. Поблизу Молочанська розкопано 42 кургани, в яких виявлено 434 поховання: доби бронзи (III—І тисячоліття до н. е.), скіфські (IV—III ст. ст. до н. є.), сарматські (II ст. до н. е.— II ст. н. е.) та пізніх кочівників (X — XIII ст. ст. н. е.).

Царизм надавав німцям кращі землі й великі пільги. Кожний двір в Гальб­штадті мав 60—65 десятин. Колоністи звільнялися від військової повинності, про­тягом 30 років не платили податків, діставали від держави на пільгових умовах буді­вельні матеріали для спорудження житла. їм надавалося право розвивати торгівлю і промисли. Німці-колоністи жорстоко експлуатували українських і російських най­митів. У першій половині XIX ст. найважливішою галуззю господарства було вів­чарство, яке потім поступилося місцем хліборобству. Колоністи займалися також са­дівництвом і шовківництвом. Щорічне виробництво шовку-сирцю в Гальбштадті становило близько 200 пудів.

1832 року місцевий багатій Нейфельд спорудив пивоварний і оцтовий заводи. Трохи пізніше було засновано ґуральню, суконну і шовкомотальну фабрики, різні ремісничі майстерні. Особливо інтенсивний розвиток промисловості в Гальбштадті почався після 1861 року. У 60-х роках купці Франц і Шредер відкрили завод, що ви­робляв косарки, молотарки, сівалки, плуги, а також цегельно-черепичні преси. Він щороку давав продукції на 260 тис. крб. Згодом тут відкрито чавуноливарний цех, який випускав литво, поршні, циліндри тощо. На заводі працювало близько 200 ро­бітників. 1880 року збудовано невеликий крохмальний завод, який виготовляв ще й декстрин та рисову пудру. Всі підприємства були кустарного і напівкустарного типу з примітивною технікою.

На початку 80-х років від Гальбштадта відокремився виселок Ней-Гальбштадт (Нове Півмісто). Тут побудували свої житла власники гальбштадтських підприємств, містилося волосне управління, якому були підпорядковані 32 німецькі колонії з на­селенням 16,7 тис. чоловік, розташувалися заводи фірми «Франц і Шредер». Невдовзі від Ней-Гальбштадта через Гальбштадт до Пришибського мосту було прокладено шосейний шлях. Це сприяло інтенсивному збуту виробів місцевих промислових підприємств.

З розвитком промисловості зростала і кількість робітників, посилювалася їх експлуатація. Заробітна плата була дуже низькою — 20—ЗО коп. за 12-годинний робочий день. Повна відсутність техніки безпеки призводила до масового каліцтва. Штрафи, жахливі побутові умови, повне політичне безправ'я доповнювали страхіт­ливу картину їхнього життя.

Одночасно поглиблювалося класове розшарування селянства, зокрема німець­кого. У 1886 році в селищі налічувалося 51 селянське господарство, з яких 18 були безпосівними, 2 засівали менше ніж по 10 десятин, 11 — від 10 до 25 десятин, стіль­ки ж — близько 50 і 9 дворів — понад 50 десятин. Якщо в групі безпосівних дворів 12 були безземельними, а решта здавала свою землю в оренду глитаям, то 26 куркуль­ських господарств орендували 80 десятин в Гальбштадті і 3 тис. десятин у Бердян­ському, Мелітопольському та інших повітах, навіть на Кубані. Крім того, 2 госпо­дарства мали 1700 десятин купленої землі. На багатіїв працювали наймити з 20 міс­цевих родин і прийшлі.

Революційну роботу серед робітників та селян-наймитів проводила місцева група соціал-демократів, що утворилася 1903 року. Згодом активним її членом став ливарник більшовик В. Г. Писклов, який здобув революційний гарт на флоті під час російсько-японської війни. Соціал-демократи Гальбштадта мали постійні зв'яз­ки з Мелітопольською, Бердянською та Великотокмацькою організаціями РСДРП. Вони поширювали нелегальну літературу, листівки, закликали робітників підтри­мати боротьбу пролетаріату Росії і України проти самодержавства.

Першою визначною революційною подією в Гальбштадті був страйк 200 робіт­ників чавуноливарного заводу Франца і Шредера, який почався 12 березня 1905 року. Страйкарі зажадали від власників підприємства скорочення робочого дня до 9 годин, підвищення заробітної плати на ЗО проц., надання безкоштовної медичної допомоги робітникам та їхнім сім'ям, а також звільнення особливо ненависних майстрів. 17 березня адміністрація підприємства змушена була піти на поступки. Запалена перемогою чавуноливарників, 19 березня застрайкувала більшість працівників па­рового млина, вимагаючи підвищення заробітної плати. Організатором страйків була соціал-демократична група. Її члени брали участь у розробці вимог робітників, поширювали революційні прокламації. Наприкінці серпня 1905 року в сусідньому селі Мунтау (тепер злилося з містом) поліція виявила 18 примірників відозви «До всіх токмацьких робітників!» і по одному — два примірники листівок «Чому ми гово­римо: «Геть самодержавство!»?», «Що таке політична свобода?», «До всього цивілізо­ваного людства!».

27 листопада 1905 року відбулися масові збори робітників Гальбштадта і сіл Пришиба та Альт-Нассау. 10 липня 1906 року на таємній робітничій сходці приїжджі оратори — 2 чоловіки і жінка — закликали до повалення самодержавства і боротьби проти експлуататорів. 28 липня відбулися ще одні збори, на які зійшлося близько 200 чоловік: чавуноливарники, робітники цегельного заводу, чорнороби з навколиш­ніх сіл.