Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Новомиколаївка (кол. Кочережки) — селище міського типу, центр селищної ШШІ Ради. Розташована на правому березі річки Верхньої Терси, за 60 км на північний схід від Запоріжжя і за 27 км на захід від залізничної станції Гайчур Придніпровської залізниці. Через селище пролягає шосе Запоріжжя—До­нецьк. Населення — 4,8 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Братерське., Михайлівське, Островське.

Засноване селище в останню чверть XVIII ст. державними селянами, вихідцями з села Кочережок Павлоградського повіту Катеринославської губернії. З 1813 року населений пункт почав називатися Новомиколаївкою. За даними перепису 1858 року, в Новомиколаївці налічувалось 208 дворів, де проживало 1435 мешканців, з них 755 ревізьких душ. За сільською общиною було закріплено 6400 десятин землі.

Більшість переселенців сподівалася на краще життя тут, на родючих землях. Та надії виявились марними. Через примітивні знаряддя праці, погане угноєння та обробіток землі врожаї були низькими. Біднота додатково займалася ремеслами— чинбарством, чоботарством, ткацтвом, гончарною і теслярською справами. Реміс­ничі вироби збувалися на сільських базарах і ярмарках.

Державні селяни Новомиколаївки одержали на ревізьку душу по 8,2 десятини землі. Щорічно вони сплачували в казну оброчний податок, який збільшувався «особливим додатковим збором» до 15 проц. Багатьом селянським господарствам це було не під силу. Поступово в селі утворився прошарок заможних селян-куркулів, які орендували, а фактично привласнювали бідняцькі наділи й примушували збід­нілих селян працювати на себе. З 70-х років XIX ст. земля ділилася на наявні чоло­вічі душі. При швидкому зростанні населення це призвело до зменшення наділу. В 1900 році на чоловічу душу припадало по 2,7 десятини землі.

Зростання попиту на товарне зерно, особливо у післяреформений період, пожва­вило економічне життя і в Новомиколаївці. У 80-х роках тут щорічно відбувалося по три ярмарки, щоденно — базари, постійно торгували 5 крамниць, шинки. У 1886 році в селі налічувалося 362 двори і 2390 мешканців.

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції викликало потребу не тільки збувати, а й частково переробляти її на місці. У 90-х роках XIX ст. місцеві багатії почали будувати парові млини, олійницю тощо. Наявність дешевої робочої сили давала їм великі вигоди. У 1880 році наймит заробляв за рік 60 крб., а наймичка за таку ж роботу одержувала вдвічі менше.

На початку XX ст. становище новомиколаївських селян значно погіршилося. З 504 приписаних до общини дворів 64 не мали землі. Вони жили за рахунок побіч­них заробітків. Крім того, в селі проживало 47 не приписаних до сільської общини родин, які не мали права на надільну землю. Частина з них займалася ремісництвом або торгівлею, переважна більшість наймитувала.

125 господарств мали від 1 до 5 десятин землі. З них 57 дворів орендували від 1 до 3 десятип, засіваючи кожен до 8 десятин. Ще 121 господарство мало від 5 до ;10 десятіїн. Ці селяни брали землю в оренду і засівали по 13—14 десятин. Отже, 310 господарств належали до бідноти. Більш як половина з них не мала тягла й інвен­таря. Тому наділи 152 дворів частково чи повністю здавалися в оренду, а їх власники йшли у найми. Решта бідноти обробляла свої ділянки супрягою, здаючи також ча­стину землі в оренду. 90 чоловік з бідняцьких сімей ішли на заробітки до поміщиць­ких економій, 34 — наймитували у своєму селі.

104 господарства, що засівали від 10 до 25 десятин на двір, вважалися середняць­кими. Але половина з них через нестачу тягла й інвентаря змушена була вдаватися до супряги. В той же час 90 заможним господарствам належало по 25—50 десятин надільної землі, понад 300 десятин вони орендували у своїх односельчан та в сусід­ній общині і понад 1 тис. десятин у поміщиків. Куркульські господарства мали по 2—3 пари коней, волів, реманент та дешеву робочу силу.

В серцях селян зростала люта ненависть до гнобителів. Свідченням крайнього обурення новомиколаївців проти глитаїв були переписані від руки прокламації, в яких закликалося знищити попів, урядника, багатія-мірошника.

У роки столицінської аграрної реформи кількість дворів у селі значно зменши­лася за рахунок бідняцьких родин, які, продавши свої наділи, виїхали з села. Вна­слідок виділення на хутори на 700 десятин урізалася земля в общині. 60 куркулів, скупивши землі у навколишніх поміщиків та сільської бідноти, заснували 5 хуторів, де зосередили 4636 десятин землі. Селянські ж господарства убожіли. Внаслідок проведених переділів у 1911 році наділи зменшилися до 2,6 десятини.

Напередодні першої світової війни Новомиколаївка була великим, але невпорядкованим волосним селом. У 575 дворах проживало 3128 чоловік. Тільки куркулі мали кам'яні будинки, криті залізом або черепицею. У центрі села, поряд з церквою, розміщувалось 8 крамниць і шинків; діяли два парові млини, олійниця, чинбарня, бондарня, столярня. Працювали поштово-телеграфне відділення і телефонна станція.