Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

експлуата­цію нове житло. Щоб прискорити розв'язання жит­лової проблеми, міська Рада всіляко сприяла індиві­дуальному житловому будівництву. Завдяки цьому з 1400 відведених ділянок у межах міста половину їх до червня 1941 року було забудовано. Виникли нові робітничі селища — Чарівне, Лікарняне, Першо-травневе, Зелений Яр тощо. Йшла забудова ле­гендарної Хортиці. Тут з 1930 року розгорнув ро­боту Запорізький філіал Всесоюзного науково-до­слідного інституту електрифікації сільського гос­подарства, експериментальне господарство

Швидко розвивалися усі галузі міського господарства. У 1940 році місто мало 226 км добре розгалуженої мережі водогону і його споруд, що забезпечувало подачу 40 тис. кубометрів води на добу, або приблизно 130 літрів на кожного мешканця. Протяжність трамвайних колій становила 75 км. У старій його частині всі головні вулиці були забруковані та освітлені. Про красу міста піклувалися міська Рада, вуличні комітети та колектив тресту'зелених насаджень. У міському розсаднику ви­рощувались для населення і житлово-комунальних контор тисячі саджанців череш­ні, вишні, абрикоса, сливи, яблуні, груші тощо.

Значного розвитку набула в Запоріжжі мережа торговельних підприємств. На початку 1941 року трудящих обслуговували 323 крамниці, 35 їдалень і рестора­нів, 12 хлібозаводів і пекарень та багато інших підприємств.

З кожним роком зростала мережа лікувальних та оздоровчих закладів міста. В 1941 році тут діяло 23 амбулаторії та поліклініки, 11 лікарень на 2350 ліжок, З пологові будинки, 2 санаторії тощо. Набагато більше стало й дитячих закладів, лікувальних та оздоровчих пунктів, що забезпечило зменшення дитячої смертності у два рази, порівняно з дореволюційним часом. У 1941 році в місті працювало 58 ди­тячих садків, понад десять піонерських таборів.

Не послаблювалась увага до питань народної освіти. У 1928/29 навчальному році школи міста відвідувало 80 проц. дітей шкільного віку. Через п'ять років у трьох семирічних школах відкрили восьмі класи, і вони згодом стали десятиріч­ками. До кінця першої п'ятирічки завершився перехід до обов'язкового семирічного навчання. У 1940/41 навчальному році в Запоріжжі діяло 34 середні, 11 семирічних і 13 початкових шкіл, що мали 37,2 тис. учнів і 1082 вчителі. У школах налічува­лося 6,2 тис. комсомольців і 15,5 тис. піонерів. Для дітей відкрилися двері палацу піонерів, музичного училища, двох бібліотек, технічної станції, спортивної школи, екскурсійно-ту­ристської станції.

У 1932 році в місті було ліквідо­вано неписьменність серед дорослого населення. Першими про цю пере­могу рапортували в квітні дніпро- будівці. Тривала далі боротьба з ма- лописьменністю. У 1941 році в місті діяло 9 семирічних та середніх шкіл  для дорослих і 3 робітфаки.

Ще в 1930 році на Дніпробуді почав функціонувати Дніпровський інженерно-будівельний інститут, і тоді ж на базі технікумів створено машинобудівний та педагогічний ін­ститути. Важливу роботу здійснювали Запорізький філіал Всесоюзного науково- дослідного інституту механізації та електрифікації сільського господарства.

Протягом передвоєнних п'ятирічок Запоріжжя збагатилося численними культур­ними закладами. У новій частині міста відкрилися клуби металургів, працівників кольорової металургії ім. Кірова, Будинок культури ім. Шевченка, клуб ім. Дро- б'язка, у 1939 році — обласна філармонія, парк культури і відпочинку металургів та інші. 1941 року в місті було понад 50 будинків культури і клубів, 4 кінотеатри, цирк, багато червоних кутків, понад сто державних, профспілкових та інших бібліо­тек з книжковим фондом близько 400 тис. томів.

В роботу культурно-освітніх закладів велике пожвавлення внесло будівництво Дніпрогесу і всього промислового комплексу. Комсомольці на виробництві і в клубах організували численні гуртки художньої самодіяльності. Майже на кожній дільниці був свій струнний або духовий оркестр. Заслужений успіх серед трудящих мала хорова капела «Дніпрельстан».

У місті видавалися обласні газети «Червоне Запоріжжя», «Большевик Запорожья», і «Комсомолець Запоріжжя», 8 багатотиражних газет на промислових підпри­ємствах і будовах. їх загальний тираж перевищував 52 тис. примірників. У 1931— 1932 рр. в Запоріжжі друкувався громадсько-політичний і літературно-художній журнал «Темпи» — орган міжрайонної групи комсомольських письменників «Мо­лодняк». Відповідальним редактором його був молодий письменник Юрій Костюк, потім -- український драматург і театрознавець, відповідальним секретарем — поет Микола Шпак, згодом відомий український письменник, один з активних учасників партизанського руху на Житомирщині, закатований фашистами. В літературній групі та журналі брали активну участь: Б. В. Романицький — нині народний артист СРСР, М. Д. Бернштейн — тепер літературознавець, доктор філологічних наук, Ілля Доля (Попов) — автор першої «Пісні про дніпробудівців» (1927), поеми «Оляна» — про запорізьких партизанів, а пізніше — книг гумору і сатири. Деякий час (1931—1932 рр.) у Запоріжжі на будівництві велетнів металургійного комбінату працював молодий український поет Микола Нагнибіда. Тоді ж вийшла у світ перша книжка його поезій «Дніпровська весна», а згодом — велика поема «Правий берег», присвячені металургам, будівельникам та енергетикам Запоріжжя. Протягом п'яти років (1928—1932) на будівництві Дніпрельстану працював теслярем, бригадиром, а потім літпрацівником газети Дніпробуду український прозаїк і драматург Яків Баш. Він особливо повно і широко зобразив героїчні трудові подвиги, розкрив важ­ливі, хвилюючі проблеми, пов'язані з довоєнним Дніпробудом, а також післявоєн­ним Дніпрогесом — у творах: «Дні наступу», «Береги в огнях», «На берегах Сла­вути», «Гарячі почуття», «Дніпрові зорі» та інших.