Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Осипенко (до 1939 року — Новоспасівка) — село, центр однойменної сільської Ради. Розташоване на лівому березі річки Берди, за 14 км від місця її впадіння в Азовське море і за 25 км. від районного центру. Через село пролягає брукований шлях, який сполучає Бердянськ із Ждановом. Населення — 5520 чоловік. Сільській Раді підпорядковане також село Ольгине (до 1915 року— Нейгофнунг), розташоване на правому березі річки Берди, яке утворює з Осипенком єдиний населений пункт.

Масове заселення Приазов'я розпочалося після приєднання краю до Росії. У 1805 році група кріпаків-втікачів з Полтавської губернії заснувала на березі річки ерди невелике село, назвавши його Новоспасівкою. За народними переказами перші зселенці прибули сюди у «спасів день», звідси й походить назва села.

Кількість населення поступово зростала за рахунок втікачів від кріпацької толі з півночі України. Після повернення на батьківщину козаків Задунайської січі значна частина їх оселилася і в Новоспасівці. Жителі Новоспасівки були зараховані до складу Азовського козачого війська. З того часу село стало називатися станіцею. Тут збудували кам'яну церкву, відкрили станичне правління та поштову анцію. Через Новоспасівку проходив поштовий шлях з Бердянська до Маріуполя, царський уряд виділив для станиці 20 тис. десятин землі, яку розподілили відповід­но чинів. Штаб-офіцерам (отаманам, військовій старшині) виділялося по 1 тис. десятин, обер-офіцерам (осавулам, сотникам, хорунжим) — по 500, іншій стар­ині — по 200, служилим козакам — по 12, а неслужилим — по 2 десятини на кожного члена родини чоловічої статі. Крім того, виділили 1,5 тис. десятин для майбутніх земельних наділів.

Протягом перших десятиліть в господарстві переважало тваринництво; задунай пригнали з собою табуни коней, велику рогату худобу та отари овець. Оскільки через Бердянський порт йшла жвава хліботоргівля з закордоном, у Новоспасівці, прилеглому селі, швидкими темпами розвивалося хліборобство. Значна кількість зерна поступала на ринок. Тваринництво, як і рибальство, перетворилося у допоміжню галузь господарства.

Козаки Новоспасівки протягом трьох років відбували службу в гарнізонах Петрівської та Захарівської фортець в своєму обмундируванні, зі своєю зброєю. Вони кож брали участь у щорічних морських експедиціях для патрулювання східного узбережжя Чорного моря.

Напередодні реформи 1861 року Новоспасівка була вже великим населеним пунктом, в якому налічувалося 510 дворів, де проживало 3182 чоловіки.

З ліквідацією наприкінці 1865 року Азовського козацького війська колишніх козаків офіційно перевели у податний стан. Внаслідок переділу землі вони одержали з казни по 9 десятин на ревізьку душу і «в дар» — присадибні ділянки (0,4—0,7 десятини). Родини колишніх урядників одержали додатково ще по 15 десятин на чоловічу душу, їх вдови — по 7,5, а дочки-сироти по 4,5 десятини в довічне володіння о смерті або ж шлюбу з правом викупу. Такий розподіл землі закріплював панівне становище колишньої козацької верхівки, яка одержала на двір 500 і більше деся­тин землі.

Класове розшарування селянства поглибилося в пореформенцй період у зв'язку дальшим проникненням капіталізму в сільське господарство. За даними перепису 85 року, в Новоспасівці налічувалося 1096 дворів, де проживало 6905 чоловік, них 277 дворів, не приписаних до общини, права на надільну землю не мали. Це були торговці, ремісники, а головно батраки з різних кінців країни, які в пошуках робітків осіли в Новоспасівці. Лише 44 такі родини мали невеличкі присадибні ділянки і власне житло. З 819 общинних дворів понад 30 проц. господарств були бідняцькими. Через брак тягла та реманенту вони частково, а то й повністю здавали землю в оренду. На долю цієї групи господарств припадало всього 13 проц. посівів, льшість бідняків наймитувала. Водночас в общині налічувалося 404 середняцькі сподарства. З них лише 44 двори самостійно обробляли свої наділи, решта ж господарств, як і бідняцькі, мусила вдаватися до супряги чи найму робочої худоби та вентаря.

Домінуюча роль у господарстві села належала 140 куркульським родинам, кожна з яких мала по 6—8 голів робочої худоби, по 4—6 корів, складний інвентар і засі­вала 50—100 десятин землі. Ще в 50—60 роках XIX ст. 20 заможних сімей з козацької старшини вийшли на хутори, розташовані за 5—25 км від села. За даними перепису 1885 року хуторянам належало 3,5 тис. десятин землі. На сіль­ських і хуторських багатіїв гнули спину 160 постійних і майже стільки ж сезонних наймитів. Наймана праця застосовувалася не тільки на ланах, а й у 12 куркульських крамницях, 8 олійницях, 32 вітряках та на цегельному заводі. Великими землевласниками були і дві новоспасівські церк­ви, що мали 500 десятин землі.

Соціальна нерівність, постійні утиски, злиденне життя штовхали бідноту на боротьбу З куркульством. У 1902 року відбувся сільський сход, на якому біднота вирішила переділити всю землю общини. Зчинилася бійка між бідняками та багатіями. Власті, ставши на бік куркулів, заарештували й кинули до в'язниці, як призвідників, Л. С. Латоху, С. Мо­стового, К. Сокологорського, К. Якута та інших.