Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Чубарівка (до 1925 року Федорівка, до 1938 Власівка, до 1960 знову Федорівка) — село, центр сільської Ради. Розташована по обидва береги річки Гайчура, за 30 км на північний схід від районного центру і за 12 км від найближчої залізничної станції Магедове. Населення 3,6 тис. чоловік. Сільській Раді підпорядковані насе­лені пункти Балочки, Бурлацьке, Золота Поляна, Красноселівка, Кременчук, Спільне, Тернове, Хліборобне, Чкалова.

На незайнятих землях правого берега річки Гайчура осідали державні селяни з Полтавської, Харківської і Київської губерній, а також кріпаки-втікачі, які називали себе бурлаками. Тому й заснована ними слобідка називалася Бурлацькою. Згодом вона злилася з Федорівкою.

Поміщицькі селяни від зорі до зорі гнули спину на панській землі, зазнаючи знущань від прикажчиків за «непослух» чи «невправність у роботі». Не краще приходилося і переселенцям — державним селянам. Через брак коштів вони не могли придбати тягло і реманент, тому, обробляючи землю вручну, освоювали не більш як 2—3 десятини на двір.

В 50-х роках XIX ст. царський уряд віддав землі поблизу Федорівки німецьким колоністам, економії яких поступово розрослися і перетворилися на села — Улянівку, Малу Родзянку та Велику Родзянку. Сюди наймалися на роботу державні селяни Федорівки.

Напередодні скасування кріпацтва у селі було 285 дворів, проживало 2,3 тис. мешканців. На лівому березі річки Гайчура, серед безладно розкиданих убогих глиняних хат, виділялися кам'яні будинки поміщиків Костянтинова, Куща, Слоновської, Лагермарка.

Під час реформи 1861 року розмір земельного наділу для поміщицьких селян Федорівки встановлено лише по 2 десятини на ревізьку душу при викупній ціні по 60 крб. за кожну десятину. Не маючи коштів на викуп землі, а також щоб позбу­тися поміщицької залежності, колишні кріпаки погодились одержати т. зв. дарчі наділи, розміром півтори десятини кожний. Внаслідок цього майже чотири п'ятих землі залишилось у колишніх власників. Більшості селян доводилось орендувати землю у багатіїв або йти до них у найми.

На початок XX ст. близько половини селян Федорівки дуже збідніли і мусили цілорічно наймитувати. Зрозуміла річ — незадоволення селянства дедалі зростало, поступово зріла їхня класова свідомість, цьому сприяла і агітаційна робота соціал-демократів.

1902 року завідуючим щойно відкритої земської двокласної школи ім. Корфа призначили М. М. Лямцева, вчителем цієї школи почав працювати О. І. Сенін; оби­два вони були членами РСДРП. Налагоджуючи політичну пропаганду серед селян, М. М. Лямцев і О. І. Сенін розповідали їм про події в країні. Погляди членів РСДРП поділяли місцева вчителька О. Шматало та фельдшери Мозжухін і Неділько. Посту­пово при школі створилася група однодумців з кількох місцевих селян і робітників-будівельників, що споруджували церкву та великий кам'яний міст через річку Гайчур.

Влітку 1902 року, після звільнення з воронезької в'язниці, до села приїхав Ф. А. Сергеєв (Артем), щоб зустрітися з своїм батьком, який працював тут на будів­ництві. Професійний революціонер-ленінець Артем швидко зблизився з М. М. Лямцевим і О. І. Сеніним, провадив бесіди на політичні теми у створеному при школі гуртку грамоти, серед робітників-будівельників та селян. Послухати захоплюючі розповіді Артема збиралася навіть біднота навколишніх сіл.

Артем разом з М. М. Лямцевим і О. І. Сеніним у грудні 1902 року заснували у Федорівці один із перших на Україні селянський соціал-демократичний гурток, який поширив свій вплив на сусідні села: Кінські Роздори, Воскресенку, Царекостянтинівку та інші.

Наприкінці 1902 року Артем виїхав з Федорівки, але й далі підтримував зв'я­зок з гуртківцями. Члени гуртка через Н. Д. Семененка налагодили зв'язок з соціал-демократами Олександрівська, а за допомогою майстрового М. О. Шведова — з Катеринославським комітетом РСДРП. З цих міст в село надходила політична література. У Г. Й. Нижниковського, якого гуртківці називали «бібліотекарем», збе­рігалася нелегальна література. Зростання революційних настроїв серед селян привернуло увагу властей. В одному з поліцейських повідомлень зазначалося, що ре­волюційну агітацію провадять учителі двокласної школи М. М. Лямцев і О. І. Сенін. Поліцейський пристав доповів начальству, що «селяни ведуть розмови про переділ землі», збираються громити поміщицькі економії. Губернські власті почали стежити за діяльністю соціал-демократичної групи. Про це стало відомо Крим­ському комітетові РСДРП, який 28 квітня 1904 року повідомив федорівських соціал-демократів, що за керівниками гуртка встановлено посилений нагляд, є намір закрити школу.