Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Верхня Терса — село, центр однойменної Сільської Ради. Розташована на бере­гах річки Терси, за 17 км від районного центру. До найближчої станції Гуляйполе Придніпровської залізниці — 8 км. З районним центром і залізничною станцією село сполучене шосейним шляхом. Населення — 1535 чоловік. Сільській Раді підпорядковані також села Гірке і Цвіткове.

Заснована Верхня Терса в 1868 році 72 родинами з Гуляйполя. Казна надала їм позичку в сумі 3 тис. крб., за яку вони платили 4,5 проц.

Оселилися тут переважно бідняцькі родини, які не мали ні худоби, ні рема­ненту. Низькі врожаї, борги, злидні й темнота — постійні супутники дореволю­ційної Верхньої Терси.

І все ж село поступово зростало. Через ЗО років після заснування тут налічу­валося 127 дворів і 793 мешканці, з них 398 чоловіків. Майже половина (59 госпо­дарств) становила бідняцьку групу. Через нестачу тягла та інвентаря частина бідняків здавала землю в оренду, решта ж вдавалася до супряги. Середняцька група села — 51 двір, розподілялася на маломіцних і заможних середняків. Мало­міцні господарства, як і бідняцькі, в більшості випадків не могли самі обробити землю і вдавалися до супряги. Заможні середняки мали по 2—3 коня чи вола, свої плуги і букери; частково кооперуючись між собою, вони використовували жниварки.

17 куркульських господарств села, маючи власні наділи по 50 і більше десятин землі, розширювали їх за рахунок оренди та купівлі землі. На їх полях застосову­валася сільськогосподарська техніка, робоча худоба, працювали наймити.

Сільська біднота намагалася знайти вихід з тяжкого, безпросвітного становища. Вона прислухалася і до голосу есерів, група яких діяла в селі з початку 1905 року, і до анархістів — членів гуляйпільської організації, які розповсюдили свій вплив і на Верхню Терсу.

Селянська боротьба тут, як і по всій країні, активізувалася з літа 1905 року. 27 липня близько 30 мешканців села організовано прийшли до сусідньої економії, якою володіла колоністка Шперлінг, і зажадали віддати їм в оренду 200—300 деся­тин землі за доступну плату. Селяни заявили поміщиці, що в разі незадоволення їхніх вимог землю буде відібрано силоміць. Того дня інша група селян Верхньої Терси з цією ж вимогою прийшла до маєтку колоніста Шестопалова, заявивши: «Ми самі тепер господарі!». Очолили ці виступи місцеві селяни А. О. Шаровський, Г. К. Шаповал, С. Я. Семенюта, Н. І. Шрамко та А. І. Домашенко.

В один з літніх днів 1905 року з Гуляйполя до Верхньої Терсй приїхали члени анархістського «Союзу бідних хліборобів». Вони роздали селянам зброю і підбурили до нападу на поміщика Шестопалова. Зустрівши опір озброєної охорони маєтку, селяни відступили. Гуляйпільські анархісти залишили учасникам виступу револь­вери й саморобні гранати з тим, щоб вони повторили напад на поміщика.

Селяни на власному досвіді почали переконуватися в хибності політики анар­хістів. Вони готувалися до організованого, масового виступу. На одному з селян­ських сходів біднота поставила вимогу розподілити панську землю. Поміщик, на­ляканий сходом, запропонував селянам взяти у нього в оренду частину землі за доступну плату. Але учасників сходу це не задовольнило — вони почали вима­гати передачі їм поміщицької землі безплатно. Становище загострювалося. Пові­товий справник негайно звернувся до губернатора по допомогу для приборкання «бунтарів», бо, як він повідомляв, «селяни інших сіл тільки того й чекають, чим закінчиться виступ верхньотерсян проти поміщиків». Було посилено охорону еко­номій. 25 серпня 1905 року жандарми заарештували організаторів виступу у Верх­ній Терсі, але через два тижні, на вимогу робітників гуляйпільських заводів Кри­гера та Кернера, звільнили їх.

З 19 грудня 1905 року до 31 січня 1907 року Верхня Терса, як і інші села Олександрівського повіту, перебувала на військовому становищі. В селі заарештували всіх організаторів революційних виступів селян, а також членів групи соціалістів-революціонерів.

В результаті проведення столипінської аграрної реформи у Верхній Терсі значно зросла кількість безземельних та безпосівних родин, наймитів, батраків поміщицьких економій. Крім того, сільська біднота поповнювала лави робітників на заводах Кригера та Кернера в Гуляйполі, підприємствах Мелітополя, Олександрівська, Катеринослава тощо. В умовах нещадної експлуатації, політичного і еко­номічного безправ'я наростала нова хвиля народного гніву.

Напередодні першої світової війни в селі було 137 дворів, проживало 1107 чоловік. Село мало непривабливий вигляд. Біднота тулилася в убогих хатинах. Добротно виглядали лише будинки куркулів. Земська управа не турбувалася про освіту та культуру селян, вважаючи, що для них досить однієї, відкритої 1888 року земської початкової школи, розрахованої на 35—40 учнів, та корчми. Лише окре­мим щасливцям з бідняцьких родин вдавалося закінчити два класи школи. 1913 року 86 з 173 дітей шкільного віку залишилися поза навчанням. А коли, бувало, занедужає селянин, то хоч помирай — село не мало навіть фельдшера, а найближча лікарня, що в Гуляйполі, обслуговувала п'ять волостей.

8 чоловіків і 1 жінка з Верхньої Терси займалися ковальським, столярним та червонодеревним промислами.