Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Михайло-Лукашеве — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована за 12 км на південний схід від районного центру. До залізничної станції Софіївка — 12 км. Через село проходить шосе Запоріжжя—Донецьк. Населення — 1138 чоло­вік. Михайло-Лукашівській сільській Раді підпорядковано населені пункти За­тишне, Миролюбівка, Нововасилівське, Новомихайлівське.

В околицях села є 12 курганів, з них найбільші «Бариня» та «Петрашівська висота».

Внаслідок реформи 1861 року розкріпачені селяни Михайло-Лукашевого здо­були право на половинні наділи від тих, що їх мали державні селяни, тобто по 4 де­сятини на ревізьку душу. Проте такі наділи взяли тільки 23 чоловіки, які мали інвентар і тягло. 68 селян взяли т. зв. дарчі наділи в розмірі 1,25 десятини. 32 ре­візькі душі зовсім лишилися без землі, бо були дворовими або ж до реформи дістали від поміщика «волю». За уставними грамотами 91 селянинові Лукашевич визначив всього 176 десятин надільної землі. З половинних і особливо дарчих наділів годі було й думати прогодувати сім'ї. Основною формою землекористування для біль­шості селян стала оренда, що й визначало глибину класового розшарування на селі. За даними перепису 1897 року, в Михайло-Лукашевому було 92 двори, про­живало 653 чоловіка. 11 бідняцьких родин зовсім не мали посівів і цілий рік пра­цювали в наймах. 40 господарств орендували по 1—3 десятини й засівали по 2—5 де­сятин, вдаючись до супряги чи найму тягла. 14 середняцьких дворів мали до 20 де­сятин посіву. А 27 куркульських господарств орендували у поміщика від 20 до 50 десятин і засівали по 40—80 і більше десятин. Куркулі нещадно визискували незаможних односельчан. Восени, коли селянам потрібні були гроші для оплати податків, глитаї за безцінь скуповували в них хліб, а навесні їм же втроє дорожче продавали зерно на посів. Поступово нагромаджуючи чималі капітали, 18 місцевих багатіїв та німців-колоністів купили в поміщика 2312 десятин землі — по 100 і більше десятин кожний — і оселилися хуторами поблизу Михайло-Лукашевого. 6 заможних родин мали крамниці, торгували мануфактурою, господарчими това­рами, хлібом, спиртними напоями.

Михайло-Лукаіпеве, яке 1880 року стало волосним центром, швидко зростало. В ньому були поштова станція, кілька кам'яних будинків. 1894 року один з місце­вих багатіїв Пшеничний спорудив у селі завод сільськогосподарських знарядь, на якому працювало 60 робітників. Робочий день тривав 12—14 годин, а заробітки не перевищували 30—40 копійок.

15 січня 1905 року під впливом революційних подій в країні робітники оголо­сили страйк. Його очолили ковалі Я. Н. Бабенко і Г. П. Романчук. Страйкарі ви­магали підвищити плату, видавати її щосуботи, скасувати грабіжницькі штрафи. Переляканий заводчик викликав козаків, і страйк було придушено.

Становище трудящих дедалі гіршало. Столипінська аграрна реформа, що сти­мулювала зміцнення куркульства, призвела до ще більшого зубожіння основної маси селян. 1913 року в Михайло-Лукашевому налічувалося 132 двори, проживало 929 мешканців, з яких майже три чверті були бідняками. Значно зріс прошарок багатіїв. Якщо на всі двори села так і залишилося 176 десятин надільної землі, то 36 куркулів мали 933 десятини власної землі. Кількість куркульських господарств, що вийшли на хутори, збільшилася з 18 до 50. Кожний з хуторян мав щонайменше 50 десятин, а 22 — від 500 до 1100 десятин купленої землі. На їх полях гнули спини бідняки, одержуючи за тяжку працю жалюгідні копійки.

Важко жилося трудящим селянам Михайло-Лукашевого. Погано оброблювана через нестачу тягла і реманенту земля давала мізерні врожаї. Протягом 1908— 1912 рр. вони не перевищували ЗО пудів зернових з десятини, а у посушливі роки — 10 пудів. Біднота голодувала. Смертність була жахлива, особливо серед дітей.

Майже сто років у Михайло-Лукашевому не було навіть фельдшера. Тільки 1873 року земство відкрило лікарню на 20 ліжок, в якій працювали лікар, 2 фельд­шери та акушер. Проте вона обслуговувала, передусім, навколишніх німців-коло­ністів і куркулів, за що лікарня дістала в народі назву «сорокапанська».