Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Матвіївка — село, центр однойменної сільської Ради. Розташована за 19 км від райцентру, від стіанції Запоріжжя — 13 км. Через село проходять автотраса Москва—Сімферополь і залізнична колія Запоріжжя—Синельникове. Населення — 2060 чоловік. Матвіївській сільраді підпорядковані населені пункти Безіменне, Богатирівка, Вільногрушівське, Вільноуланівське, Дружелюбівка, Кам'яне, Люцерна, Новоіванівське, Новософіївка, Підпорожнянське, Середнє, Скворцове, Укра­їнка.

Матвіївку заснували на початку 1918 року 32 бідняцькі родини з села Вознесенки (нині територія м. Запоріжжя). Вони оселилися на землях колишніх ні- мецьких колоністів Маркуса, Реймера, Классена. На згадку про вулицю, на якій раніше мешкали, переселенці назвали свій хутір Матвіївкою. Дещо згодом за версту від нього інша група вознесенських селян заснувала хутір Шовковий (50 дворів). Важко довелося матвіївцям на новому місці. Вознесенський волвиконком виділив їм землю — по 2,5 десятини на їдця, але переселенці не могли дати їй ради, бо бракувало тягла та реманенту. Погано було із житлом. В ярах серед степу пови­щипували селяни землянки; спали покотом на соломі, вечорами світили каганці або ж сиділи поночі. Хто мав коней, їздив ночувати до родичів у Вознесенку.

Протягом квітня—жовтня 1918 року на хутори не раз вдиралися німецькі солдати і гетьманці. Навесні 1919 року матвіївців і шовківців тероризували банди Махна, Правди, Коробки та інших «батьків», влітку і восени — денікінці, а з вересня до жовтня 1920 року — врангелівці. Всі вони грабували селян. Чимало жителів загинуло від рук ворога, дехто, не витримавши лихої долі, пішов світ за очі. На Матвіївському хуторі залишилося тільки 17 дворів, а у Шовковому — ЗО.

Відшуміла громадянська війна. Селяни за допомогою виконкому .Вознесенської волосної Ради та волкомнезаму сяк-так засіяли свої ділянки. Але влітку 1921 року вдарила посуха, і збирати на полі було нічого, почався голод, У найтяжчі 1921— 1922 роки волосний комітет допомоги голодуючим виділив матвіївцям та шовківцям близько 300 пудів хліба і насіння. Крім того, більше як наполовину зменшено податки, що дало змогу селянським господарствам поступово звестися на ноги. І все ж труднощів лишалося дуже багато. Більшість селян не мала путнього сіль­ськогосподарського реманенту, а третина — ще й тягла. Хліборобам Матвіївки та Шовкового, у яких було 600 десятин землі, доводилося обробляти її здебільшого супрягою, коровами і вручну. Врожаї не перевищували 25—30 пудів з десятини, і селяни майже не мали товарного зерна, яке можна було б продати і поліпшити своє становище.

Матвіївці й далі жили в землянках. Перші справжні хати в селі споруджено тільки 1924 року. Тоді ж громадою збудували невеличку крамницю, яка торгувала цукром, милом, гасом, сірниками, цвяхами та іншими господарчими товарами. У Шовковому відкрили сільбуд і хату-читальню. У жовтні 1924 року на хуторах створено осередки волосного комітету КНС.

Наприкінці 1925 року селяни обрали Матвіївську сільську Раду, якій було підпорядковано 10 хуторів. Її головою став місцевий бідняк М. В. Синько. Рада контролювала виконання селянами продовольчого податку, вживала заходів щодо впорядкування хуторів, допомагала влаштовуватися новим поселенцям. У 1926 році в Матвіївці було відкрито початкову трудову школу, організовано лікнеп. У хаті селянина-активіста П. С. Білецького часто збиралися такі ж незаможники, як і сам господар. Селянин-активіст Т. К. Костомаха читав їм газети. Так виникла на хуторі перша хата-читальня. Обмірковуючи почуте, мудруючи, як підняти вро­жаї, селяни прийшли до висновку, що поодинці, тримаючись за своє власне госпо­дарство, з нужди не вийти. У грудні 1926 року 8 бідняцьких родин вирішили ство­рити товариство спільного обробітку землі. Орну землю усуспільнили, а худоба, тягло, плуги та борони залишилися в кожного господаря на подвір'ї. Разом оброб­ляли і засівали своє поле, разом збирали врожай. До весни 1928 року товариство об'єднувало вже 24 селянські господарства і 487 га землі. У вересні наступного року до нього вступило ще 20 бідняцьких і середняцьких дворів. Тоді ж ТСОЗ був офіційно зареєстрований і дістав назву «Комінтерн». Він мав 1015 га орної землі, 70 голів робочої худоби, 41 плуг, 14 сівалок, 37 жниварок та одну молотарку з ло­комобілем. Хоча реманенту і тягла було обмаль, члени товариства збирали непогані врожаї — по 8—10 цнт зернових з кожного га посіву.

1930 року ТСОЗ «Комінтерн» об'єднався із садово-городньою артіллю «Січ», яку було переведено з острова Хортиці на хутір Шовковий. До неї вступило і чимало селян-одноосібників. Колгосп «Січ» мав 1,8 тис. га землі, значну частину якої було відведено під зернові культури та городи. Під керівництвом досвідченого садовода І. К. Лотка колгоспники заклали великий сад і парк. Передова на той час організа­ція праці, застосування агрономії сприяли успішному розвиткові господарства.

Того ж 1930 року в артілі створено партійний осередок, до складу якого ввійшли місцевий селянин Й. І. Маковський та робітники-двадцятип'ятитисячники із Запо­ріжжя С. Юдковський і І. Андрєєв. Комуністи допомогли організувати комсомоль­ський осередок, який став вожаком молоді. Комуністи і комсомольці велику увагу приділяли політичному вихованню і культурно-масовій роботі серед колгоспників, розгортанню соціалістичного змагання. Молодь першою в колгоспі відгукнулася на стахановський рух, що весняною повінню розлився по всій країні. Ланкова М. Скорина, снопов'язальниця К. С. Пархоменко та інші дівчата вклю­чилися у змагання під гаслом: «Щодня — тисячу снопів!» і з честю виконували це зобов'язання. Першим трактористом у селі став М. У. Ахинько, механіком-мотористом — С. Л. Карамазь.