Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Розівка — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розта­шована за 35 км на південний схід від районного центру смт Куйбишевого. Через селище пролягли залізниця Пологи—Донецьк та автошлях Запоріжжя—Жданов. Залізнична станція. Населення — 6,8 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковане село Луганське.

Територія сучасної Розівки ще в стародавні часи була заселена землеробськими та скотарськими племенами. Поблизу Розівки в урочищі Кам'яні Могили на річці Калці (тепер Кальчик), що протікає неподалік, в червні 1223 року відбувся перший бій руських князівських дружин і

Царизм, прагнучи якомога швидше освоїти багаті таврійські степи, створити для себе соціальну опору в особі великих землевласників, а водночас і зміцнити південні кордони Росії, поселяв тут на пільгових умовах російських дворян, колиш­ніх запорізьких козаків, запрошував також вихідців з Греції та Пруссії. Серед перших 228 німецьких сімей, які прибули на вільні землі, був і колоніст Розенберг. Спочатку він, як і кожна німецька сім'я, одержав від царського уряду 65 десятин землі, 500 крб. грішми та увільнення від усіх податків і повинностей строком на 10 років, а від рекрутських наборів і постою солдатів — назавжди. Тому вірогідно, що датою заснування селища слід вважати 1788 рік, а назва Розівка — німецького походження. В історичних джерелах першої половини XIX ст. згадується про колонію Розенберг, розташовану неподалік волосної колонії Грунау. Про це ж свідчить карта Маріу­польського повіту за 1884 рік та відомості про відстань між населеними пунктами в повіті. Наприкінці XIX ст. зникає німецька назва і вперше 1898 року в офіційних документах село іменує­ться Розівкою.

Реформа 1861 року не полегши­ла становища батраків і вільнонай­маних селян-росіян та українців, які прибували в колонію Розенберг у пошуках кращої долі. Таким же злиденним було життя багатьох німецьких родин. Наприкінці XIX ст. в Розівці було всього 47 господарств, з них безземельних, які не мали ні тягла, ні інвентаря — 14. В 90-і роки в село прибуло багато заробітчан. Вони наймалися до великих земле­власників Розенберга та Грунівського з сусідньої колонії Грунау. Батраки сели­лися поблизу будинків колоністів, споруджували собі глиняні халупи. Щоб прохар­чуватися, вони орендували ділянки землі за половину врожаю.

Використовуючи дешеву робочу силу, Розенберг та інші багатії розширювали свої господарства. Серед товарної продукції переважала яра пшениця. Нею засі­вали щорічно половину орної землі. 25,9 проц. посівних площ займав ячмінь і 15,5 — кукурудза. 420 десятин землі навколо Розівки були під пасовищами.

У 1901 році почалось будівництво залізниці від Дебальцевого до Довгинцевого, яка пролягла через Волноваху, Пологи, Олександрівськ (Запоріжжя), а також через землі Розівки. У 1902 році в селі збудували станцію з такою ж назвою. На багаті розівські землі, як мухи на мед, зліталися іноземні капіталісти. Вони привласнили чимало угідь, що межували з селищем. Найбільшими землевласниками стали Д. Д. фон-Йорк та Газедінов. Комерсанти споруджували вздовж залізниці амбари, склади, за безцінь скуповували хліб та іншу сільськогосподарську продукцію і з цього мали величезні бариші.

Водночас почали розвиватись кустарні промисли і ремесла, насамперед пов'я­зані з переробкою сільськогосподарської сировини. На початку XX ст. англійський капіталіст Мензон побудував у Розівці миловарний завод, а згодом купив п'ятиповер­ховий паровий млин. Його співвітчизник Гельферіх-Саде став господарем складу сільськогосподарських машин, олійниці, яких з часом стало в Розівці чотири. Міс­цеві купці Лівіт та Думбровський відкрили кілька крамниць. Німці-колоністи спо­рудили невеликий ливарний завод.

Дуже важкою була праця на кустарних підприємствах. Робочий день тривав 12 годин, а штрафи та різні відрахування часто становили половину заробітної плати. Жили робітники надголодь. Аналогічним було становище і селян-батраків, особли­во жінок. їхня праця цінилася дешевше, ніж чоловіків. Так, наприклад, у 1910 році на сівбі чоловік отримував 80 коп., а жінка лише 48 копійок.

Про тяжке життя жінки-трудівниці в дореволюційній Розівці розповідає виши­тий рушник — чудовий витвір народного мистецтва, який експонується в селищному краєзнавчому музеї. На рушнику з ініціалами «У. С. Л.— 1913» вишито: «Рада б я утопитись». Це відчай уярмленої, безправної людини.

Події першої російської революції мали великий вплив на Розівку. Під час жовтневого всеросійського страйку половина робітників місцевих підприємств не шійшла па роботу. їх підтримали залізничники станції Розівка. В роки столипін­ської реакції посилився терор царизму і чорносотенців. Власники розівських під­приємств Мензон і Покровський знизили і без того мізерну заробітну плату, збільшили тривалість робочого дня.

Забудовувалось село хаотично. Німецькі колоністи, власники промислових під­приємств , українці-глитаї споруджували собі добротні цегляні будинки під залізом або черепицею, обносили обійстя високими парканами. Цим будівлям контрастували маленькі глиняні хатки під соломою чи очеретом, що були розкидані вздовж брудних вуличок та завулків. Тут мешкала біднота. Але третина робітників не мала змоги ст я гну ткоя навіть на такі хатинки і жила в землянках, обмазаних зверху глиною.

Трудове населення Розівки не могло користуватися медичною допомогою. Людей косила чума та інші хвороби. Особливо висока смертність була серед дітей, в окремі роки з кожних трьох немовлят вмирало двоє. Один лікар на п' ять волостей мало чим міг допомогти. На початку XX ст. на всю Олександроневську волость, куди входила Розівка, відкрили один приватний фельдшерсько-акушерський пункт, який обслу­говував лише тих, хто міг заплатити.

Єдиним освітнім закладом села була початкова школа, відкрита 1910 року з ні­мецькою мовою викладання. В ній навчалися діти німецьких колоністів. Переважна більшість населення була неписьменною. Наприклад, 1904 року з 313 чоловік чи­тати й писати вміли тільки 83 — вихідці із заможних німецьких сімей.

Під час першої світової війни більшість чоловіків пішла на фронт. Якщо перед війною в селі проживало 1016 чоловіків, то 1915 року їх залишилось 415. Браку­вало робочих рук, щоб обробляти землю, відтак різко скоротилися посівні площі. Із 1473 десятин землі, яка засівалася до війни, добра половина лежала не займаною. Усе промислове виробництво селища підпорядкували фронту, зокрема, на випуск зброї переключився Розівський ливарний завод.

В цей час у селищі починають з' являтися більшовицькі листівки і проклама­ції. їх завозили маріупольські залізничники, солдати-інваліди, що поверталися з фронту.

Після Лютневої буржуазно-демократичної революції розівці відмовились вико­пувати розпорядження Тимчасового уряду, захоплювали землі багатіїв. Частина заможних колоністів почала виїжджати з селища.

Трудящі селища всім серцем вітали ленінські декрети про мир і землю, прийняті 2 Всеросійським з'їздом Рад. Радянську владу в Розівці допомогли встановити ма­ріупольські більшовики. За їхнім завданням сюди прибув металург більшовик. Л. О. Стукалов, який організував тут ревком. До складу комітету ввійшли П. П. Комаров (голова ревкому), Л. О. Стукалов, Р. Кортун, Г. Тертишний, С. Каїра, І. Дерінг. У січні 1918 року ревком конфіскував надлишки землі у багатіїв, наділив нею бідняків. Революційний комітет організував також загін для охорони народного майна.

Але не дрімали й вороги Радянської влади. Навесні 1918 року, коли кайзерів­ські війська наблизилися до Розівки, місцеві куркулі схопили членів ревкому С. Каїру, І. Дерінга, облили їх гасом і живцем спалили. Г. Тертишного відправили до Маріупольської в'язниці. Там його чекав розстріл. Але робітникові вдалося втекти, і, як член ревкому, він і далі боровся за Радянську владу.

Робітники і селяни Розівки активно боролися проти ворогів Радянської влади. Вл ітку 1919 року місцеві патріоти висадили в повітря залізничний міст між станціями Розівка та Волноваха і на кілька днів затримали рух білогвардійських ешелонів.

Колишній матрос І. Ф. Ситницький кинув гранату в штаб денікінської військової частини. Він також розібрав рейки на залізниці і ворожий бронепоїзд пішов під укіс.

З жовтня 1919 року після запеклого бою 9-а кавалерійська дивізія 13-ї Армії визволила Розівку від денікінців. Знову почав працювати ревком. На початку 1920 року в Розівці створено партійний осередок, до складу якого ввійшло 10 чоловік. Секретарем першої розівської більшовицької організації став посланець маріуполь­ських більшовиків Л. О. Стукалов.

У червні 1920 року Розівку захопили врангелівці. Знову почалися грабежі, знущання над мирними жителями. Так тривало близько чотирьох місяців. З жовтня 1920 року 9-а кавалерійська дивізія, проходячи рейдом по тилах противника, після жорстокого бою з двома бронепоїздами і піхотою противника остаточно визволила Розівку від білогвардійців. В полон потрапив штаб 1-ї Донської дивізії разом з усіма оперативними документами, картами тощо. Перемога радянських частин у районі Розівки відіграла важливу роль у ліквідації наступу Врангеля на Донбас. За успішні бойові дії в цій операції командуючий Південним фронтом М. В. Фрунзе оголосив червоним бійцям подяку.

З допомогою політвідділу 9-ї кавдивізії відновив роботу ревком, почав діяти сільський партійний осередок. Він допоміг ревкомові підготувати і провести вибори сільської Ради. 31 жовтня 1920 року відбулося перше засідання сільвиконкому. Найголовнішим своїм завданням сільвиконком вважав боротьбу з бандитизмом та голодом. За рішенням Ради цілодобово охоронялась водокачка. Всіх чоловіків від 18 до 55 років мобілізували на охорону залізничної станції і колії.

У боротьбі з розрухою і голодом великою підмогою для розівців були прислані маріупольськими робітниками на початку 1921 року сіль, борошно, олія, одяг, сірники тощо. Усе це виконком сільради розподілив між бідняками.

Опорою партосередку та сільради у відродженні народного господарства став створений восени 1920 року комітет незаможних селян, головою якого обрали місце­вого селянина-бідняка К. Тентлера. Комнезам конфіскував майно багатих колоністів, розподіляв його серед бідняків, наділяв землею і реманентом безземельних і мало­земельних селян з розрахунку по 2 десятини на кожного їдця. Активну участь брали члени комнезаму в боротьбі з куркульським бандитизмом, організовували допомогу голодуючим.