Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Гуляйполе — місто районного підпорядкування, розташоване в долині річки Гайчура, за 99 км на південний схід від Запоріжжя. До найближчої станції

Гуляйполе Придніпровської залізниці — 8 км. Населення — 16 200 чоло­вік. Міській Раді підпорядковані також села Затишшя, Веселе, Зелений Гай, Марфопіль і селище Залізничне.

Територія Гуляйполя заселена ще з давніх часів. Тут виявлено кургани та за­клиниш поселень доби бронзи (II—І тисячоліття до н. ери).

Сучасне місто виникло після спорудження Дніпровської укріпленої лінії. Під захистом її фортець на річці Гайчур оселялися втікачі з кріпацької неволі та повіртанці-гайдамаки. У 1785 році на правому березі річки засновано військову слободу Гуляйполе, названу так першими поселенцями з села Гуляйполя (нині Златопіль Кіровоградської області). Поряд з українцями тут оселилися ще й «зайшлі їюди» — поляки, а також волохи з Молдавії. 1794 року в слободі проживало 1298 мешканців. У зв'язку з військовим характером поселення воно поділялося не на улиці, а на сотні, які поступово перетворилися на адміністративні одиниці — громади на чолі з виборними старостами. Пізніше назва «сотня» зберігалася вже за традицією. Наприклад, 1863 року, після розгрому повстання у Польщі, район мешкання переселених сюди 117 польських сімей назвали Польською сотнею. У 1798 році Гуляйполе стало волосним центром.

В селі розвивалася торгівля. В її інтенсивному розвиткові чималу роль віді­йшли чумаки, шляхи яких пролягали через село та поблизу нього. 1859 року в Гуляйполі відбувся перший ярмарок. Згодом їх влаштовували тричі на рік. Тор­гівля сприяла припливу населення. 1858 року в селі проживало 2733 чоловіка, в т. ч. 1382 ревізькі душі, на які й була поділена земля з розрахунку 8,8 десятини на душу.

Важким тягарем лягли на плечі трудящих численні податки, розміри яких особливо зросли після опублікування царських указів 1866—1867 рр. З ревізької душі щороку стягувалося близько 13 крб., а з десятини землі — 1,2 карбованця.

У післяреформений період у Гуляйполі одне за одним виникали промислові підприємства. 1882 року почав працювати завод сільськогосподарських машин, що належав підприємцеві Кригеру. Через 10 років ще один такий завод і паровий млин відкрив капіталіст Кернер. На обох заводах вироблялися жниварки, кінні моло­тарки, соломорізки тощо. Великий паровий млин мав і поміщик Шредер. У наступні роки стали до ладу обозний і винокурний заводи, кілька олійниць, торговельні склади. В селі працювало 18 крамниць, торгівлею займалося близько трьох десят­ків купців.

У 1898 році неподалік Гуляйполя пролягла залізниця Чаплине—Бердянськ. Це, сприятливо позначилося на економічному розвитку села. На той час тут уже функціонувало 76 торговельно-промислових підприємств. Загальний обсяг торгівлі становив 1 млн. карбованців.

На промислових підприємствах Гуляйполя в 1900 році працювало 200 робіт­ників. Робочий день на заводах Кернера і Кригера тривав 12—16 годин. До того ж шмотували численні штрафи. На заводі Кригера, наприклад, залежно від «провини» встановлювалося 12 видів штрафів.

На межі XX ст. чітко визначилося класове розшарування мешканців Гуляй-поля. За даними перепису 1899 року тут налічувалося 1048 дворів. Земельні угіддя становили 12 242 десятини. Але земля розподілялася дуже нерівномірно. В селі було 15 дворів т. зв. сторонніх господарств, які зовсім не мали землі, а також 835 бідняцьких і 155 середняцьких родин. Їх становище відзначалося нестійкістю, вони вступали в супрягу або ж наймали тягло чи інвен­тар, залазячи в борги.

А тим часом кожне з 40 куркульських господарств, маючи по 50 і більше десятин землі, ще й орендували у бідноти і середняків близько 2 тис. десятин. З 1887 року, коли селяни дістали дозвіл викуповувати у казни свої наділи, глитаї вже могли вільно купувати їх ділянки та привласнювати за борги. Куркульські володіння зростали також за рахунок купівлі й оренди землі у поміщиків, колоністів. Обробляючи такі великі ділянки землі, кожне з глитайських господарств застосовувало по 8—10 голів робочої худоби, сівалки, жниварки, молотарки; тут працювало і по кілька наймитів.

Поміщицькі володіння, розташовані за 3—4 км від села і відокремлені від земель селян величезним ровом, міцно, наче кліщами стискували Гуляйполе. На поміщиків Классена і Шредера щороку працювало від 150 до 200 батраків.

Робітники та селяни піднімалися на боротьбу проти безправ'я і експлуатації. Це напередодні революції 1905 року в Гуляйполі виникла підпільна соціал-демократична група. Найбільш діяльними членами її стали робітники О. К. Білоконов, І. Ю. Сокрута, Ю. М. Ткачецко, Л. І. Шнейдер, П. П. Жуковицький, вчителі Г. Нештоян, О. М. Прокоф'єв, службовець нотаріальної контори В. В. Галенко.