Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Михайлівка — селище міського типу, розташоване за 70 км на південь' від Запоріжжя і за 7 км на захід від станції Пришиб Придніпровської залізниці. З населеними пунктами району Михайлівка сполучається трьома автошляхами. Населення — 15,2 тис. чоловік. Селищній Раді підпорядковані населені пункти Вовківка, Жовтневе, Нововолодимирівка, Першотравневе, Петрівка, Плодородівське і Тернівка.

Михайлівка — центр району, площа якого 1,1 тис. кв. км, населення — 41,9 тис. чоловік (у т. ч. сільського — 22,4 тис., міського — 19,5 тис.). В районі 53 населені пункти, підпорядковані 2 селищним і 8 сільським Радам; 15 колгоспів, 87,2 тис. га орної землі; 10 підприємств, 3 будівельні організації, 46 шкіл, 37 будин­ків культури и клубів.

Слобода почала швидко зростати і протягом двох наступних років перетворилася на велике село, де проживало 1,7 тис. чоловік. Нові переселенці — державні селяни з Курської та Полтавської губерній — їхали сюди добровільно, отже ніякими пільгами не користувались. У 1816 році, після ревізького перепису, на них накладена податок по 2 крб. з ревізької душі. Село зростало і далі за рахунок нових переселен­ців. Через чверть століття Михайлівка стала волосним центром. У 1838 році тут про­живало близько 5 тис. жителів. Дедалі більше виявлялась майнова нерівність: 65 господарств не мали тягла, у третини дворів було лише по одному коню.

У 30-і роки XIX ст. в Михайлівці стало переважати землеробство. Всі землі, відмежовані сільській общині, зорали. Немало було й таких господарств, що воло­діли не тільки землями общини, але й ділянками на віддалених хуторах.

Наприкінці 40-х років XIX ст. виявилось, що значну частину розташованих навколо Михайлівки земель, де селяни заснували хутори, ще за Катерини II призна­чено для поселень німецьких колоністів. У 1847 році селянам запропонували офор­мити оренду самовільно захоплених ними казенних земель — по карбованцю за десятину. Частину цієї землі уряд передав в оренду поміщикові-колоністу Фальц-Фейну саме за такою ціною. Селяни заявили, що землю нікому не віддадуть, оскільки «казна не вправі здавати в оренду стороннім особам землю», за яку вони багато років сплачували подесятинний оброк. Опір хуторян власті жорстоко придушили. Посла­ний сюди кавалерійський ескадрон знищив близько 40 дворів, селян шмагали різ­ками.

Восени 1849 року за розпорядженням міністерства державних маєтностей від земель михайлівської общини відрізали 5,8 тис. десятин для передачі Фальц-Фейну та колонії Кронсфельд. Але селяни вважали цю землю своєю. Весною 1850 року 258 господарств засіяли її та відмовилися покинути хутори. Викликаний з Сімфе­рополя каральний загін заарештував 27 селян. Коли спробували заарештувати пред­ставників общини, то селяни вчинили опір. Виступ придушили. Організатори його Є. Довгань і М. Титаренко змушені були назавжди піти з рідного села.

Після відмежування частини площі, якою володіла сільська община, в тому ж 1850 році на вимогу сходу проведено перший переділ землі, за яким селяни одержали наділи по 9,1 десятини на ревізьку душу.Наступний переділ відбувся через 10 років, під час якого, крім орної землі в наділи включили й толоку та присадибні ділянки.

Напередодні реформи 1861 року в Михайлівці налічувалося понад тисячу дворів і близько 10 тис. жителів. Саманні хати та землянки під солом'яними стріхами були жалюгідними. Навесні і восени стояла непролазна багнюка. В селі щонеділі збира­лися базари, а двічі на рік — великі ярмарки, на яких торгували хлібом, худобою, мануфактурою, шкіряними та іншими товарами; було 5 трактирів, десяток монопо­льок, понад три десятки хлібних лабазів (складів) тощо.

Закладів охорони здоров'я і шкіл тривалий час не було. Тільки 1845 року в селі з'явилось міністерське початкове училище, в якому навчалося 126 дітей, переважно заможних селян. Три чверті чоловіків і майже всі жінки були неписьменні.

Починаючи з 1873 року, в Михайлівці розподіляли землю на наявні чоловічі душі, що спричиняло значне подрібнення селянських наділів. Так, 1879 року на душу припадало близько 4-х десятин землі.

У другій половині XIX ст. посилилось класове розшарування селян Михайлів­ки. Так, за даними 1884 року з 1731 приписаних до общини селянських господарств 140 були безпосівними. Вони здавали свої наділи в оренду і йшли в найми. 684 двори засівали від 1 до 10 десятин. Це — бідняцький прошарок, що становив близько поло­вини усіх господарств. З них лише 48 дворів мали плуги та деякий інший інвентар, майже половина дворів не мала тягла. З усієї кількості дворів тільки 10 обробляли землю своїм тяглом та інвентарем, 340 господарств для обробітку своїх наділів вступали у супрягу, а 298 мусили позичати за відробіток чи плату коней та інвентар у заможних селян.

Понад третину дворів становили середняки, значна частина яких теж не мала плугів та інших знарядь землеробства, тому мусила вступати в супряги або наймати тягло й інвентар.

Сільські багатії прибрали до рук понад 3 тис. десятин землі, яку здавали в орен­ду сільська біднота й середняки. Крім того, вони орендували ще 2035 десятин ка­зенних та поміщицьких земель. Кожен з куркулів мав по 16—25 голів великої ро­гатої худоби та чимало сільськогосподарських знарядь і машин.

Прокладення в 70-х роках XIX ст. Лозово-Севастопольської залізниці, що про­лягла за 7 км від села, сприяло розвиткові торгівлі. У цей час тут були десятки тор­говельних підприємств, оптових складів, близько 20 хлібних амбарів тощо. їх това­рооборот у 1900 році становив 750 тис. крб. Наприкінці XIX ст. почали працювати кілька парових млинів.