Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Дніпровка — село, центр однойменної сільської Ради; розташована за 19 км на схід від райцентру. До найближчої залізничної станції Нікополь, що на правому березі Каховського водоймища,— 27 км. Населення — 7417 чоловік. Сільській Раді підпорядковано також населені пункти Заповітне і Мічуріне.

Село виникло у 1787 році на лівому березі Дніпра і названо Дніпровкою. Пер­шими тут осіли кріпаки-втікачі з Серпуховського повіту

Багато лиха зазнали перші поселенці. Більшість з них не мала худоби та інвен­таря і тому потрапляла у залежність до своїх заможних сусідів і казни. У 1795 році селяни заборгували казні понад 2000 крб. Офіціальний обслідувач побутових умов новоселів у 1814 році писав, що навіть найзаможніші переселенці, яких, однак, було не більше 10 проц., перебувають на становищі людей, які щойно потерпіли від по­жежі чи навали ворога.

У 1796 році село стало центром Дніпровського повіту. Проте через бездоріжжя, що дуже утруднювало зв'язки з ним, шість років по тому повітову управу перевели до села Олешки. На початку 30-х років XIX ст. за рішенням громади село переміс­тили на 15 верст південніше від попереднього місця, ближче до угідь. Селяни одер­жали по 8,2 десятини землі на ревізьку душу. Більшість її лишалася під толокою, бо основним для селян до 60-х років XIX ст. було скотарство. Розводили овець і велику рогату худобу. Землеробство відігравало другорядну роль. Врожаї збира­ли низькі — по 20—30 пудів зерна з десятини. Селяни, які не мали робочої худоби та реманенту, обробляли не більше 3 десятин, заможні — по 10—15. Щоб прогоду­вати сім'ю, сільська біднота йшла у найми до глитаїв чи в поміщицькі економії Герценвіца, Ковалевського та Іваненка.

Напередодні реформи 1861 року в Дніпровці було 408 дворів, проживало 2963 чо­ловіка. Забудовувалося село без плану, мало хоч і широкі, але покручені вулиці, вздовж яких тулилися хати-мазанки, криті соломою та очеретом. Антисанітарні по­бутові умови призводили до численних захворювань; особливо частими тут були пошесні хвороби, але медичної допомоги селяни не мали. Тільки на початку 40-х років XIX ст. у Дніпровці відкрилася церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало ЗО—40 хлопчиків, переважно із заможних сімей.

Після селянської реформи дніпровці з 1866 року вносили казні викупні пла­тежі в сумі 10,1 тис. крб., а разом з земськими, волосними, мирськими та іншими податками вони становили 15,8 тисяч карбованців. Важким тягарем вони лягали на плечі бідноти.

В пореформений період провідну роль почало відігравати землеробство, значно зріс попит на землю. З 1874 року землю ділили на наявні чоловічі душі, що призвело до зменшення наділів. У 1895 році на чоловічу душу припало по 2,5 десятини. Погли­билося класове розшарування селян. За подвірним переписом 1884 року в Дніпровці налічувалося 808 дворів, проживало 5582 чоловіка. 391 двір належав бідноті. Дві третини з них були безкінними і тільки 10 мали плуги. 139 родин не могли навіть прохарчуватися з власного господарства і тому наймитували.

Три чверті з 317 середняцьких господарств були неспроможні обробляти наділи власними силами і вдавалися до супряги.

Водночас 100 куркульських господарств засівали від 25 до 50 десятин на двір, орендуючи понад 1,1 тис. десятин бідняцької і поміщицької землі. Крім того, вони скупили 1127 десятин землі. Глитаї мали по четверо робочих коней, парі волів, до­статню кількість інвентаря.

Ще під час заселення Дніпровки, майже сто років тому, поміщик Синельников самовільно захопив понад тисячу десятин землі, що належала общині. 1898 року се­ляни вирішили порушити перед властями справу проти спадкоємиці Синельникова — поміщиці Герценвіц, сподіваючись повернути громаді одібрану землю. До повітового земства община.послала своїх представників А. О. Караманова та С. П. Калугіна. Діставши відмову, селяни спробували силоміць відмежувати незаконно захоплені землі, але виступ їх було придушено. 6 січня 1899 року до Дніпровки прибув таврій­ський губернатор з полком солдатів. 21 селянина, в т. ч. А. О. Караманова і С. П. Ка­лугіна, заарештували і кинули до в'язниці.

У період першої російської революції бідняки Дніпровки піднялися на боротьбу проти гніту поміщиків та куркулів. Вони захопили урожай з поміщицьких земель, брали участь у розгромі Рогачицької економії в грудні 1905 року та маєтку поміщиці Ковалевської в селі Іванівці. Викликані війська вчинили розправу над повсталими, примусили селян Дніпровки повернути поміщикові збіжжя. Активну участь в селянських заворушеннях 1905—1907 рр. брав Г. С. Свободін-Перемишлев — до 1902 року матрос крейсера «Очаков», пізніше робітник Севастопольських корабельних майсте­рень. Він мав зв'язок з більшовиками Севастопольської організації РСДРП, був учасником повстання на «Очакові». Після розгрому повстання емігрував до Норве­гії. Військовий трибунал засудив його заочно до страти. Після повалення царизму Г. С. Свободін-Перемишлев повернувся на батьківщину, був делегатом X з'їзду РКП(б). Багато років життя Г. С. Свободін-Перемишлев присвятив мистецтву, він заслужений артист УРСР.