Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Комишуваха — селище міського типу, центр однойменної селищної Ради. Розташована в глибокій долині, по обидва береги річки Конки та її притоки Коми­шуватки (звідси і назва населеного пункту). Відстань від районного центру — 31 км. На околиці селища є залізнична станція Фісаки (на лінії Запоріжжя—По­логи). Комишуваху перетинає шосейний шлях. Населення — 5,5 тис. чоловік. Комишуваській селищній Раді підпорядковано населені пункти Григорівське, Димитрове, Одарівка, Червоний Жовтень.

Навколо Комишувахи розташовано багато курганів — свідків давнього засе­лення людиною придніпровських степів. Біля одного з них знайдено кам'яну co­киру-молот доби бронзи (II тисячоліття до н. е.). Збереглися руїни Микитської фор­теці, яка належала до Дніпровської укріпленої лінії.

У 1770 році, під час будівництва цієї фортеці, за 4 версти від неї засновано солдатську слобідку Павлівку (вона ж Комишуваха). Спочатку тут спорудили ка­зарми, а потім — землянки, де мешкали майстрові та рекрутські сім'ї. Уже в пер­шій рік поселяни пережили жахливу моровицю, а через 3 роки — епідемію чуми, занесену сюди з Туреччини. Населення слобідки, рятуючись від наглої смерті, за­лишало свої домівки і тікало в степ.

Після ліквідації 1775 року Запорізької Січі в Комишувасі оселилося кілька сімей запорізьких козаків. Згодом сюди почали прибувати кріпаки-втікачі, а також державні селяни. Уже з самого початку давалася взнаки значна майнова нерівність. У бідняків були самі землянка та робочі руки, а багатії зводили добрі оселі, мали худобу й реманент. Голота змушена була наймитувати в багатіїв. Хліборобство тут розвивалося повільно, переважало скотарство. Жителі розводили худобу і коней, займалися різними промислами, серед яких найпоширенішим був каменотесний.

У 1777 році до Микитської фортеці було приписано 13 970 десятин, в т. ч. 6908 десятин до поселення Комишувахи, де проживало 307 чоловік. Становище більшо­сті населення, особливо незаможного прошарку, було нелегким. Не маючи тягла її інвентаря, бідняки мусили віддавати свої наділи в оренду заможним господарям.

Бідування селян-бідняків посилювалися частими неврожаями, яких з 1799 по 1856 рік було 20, непосильними податками. На початку XIX ст. вони дорівню­вали на рік 12—15 крб. з ревізької душі та 1,5—2 крб. за десятину надільної землі. Селяни терпіли цакож від військового постою та різного роду повинностей і поборів. Особливо ж великих збитків зазнали вони під час російсько-турецьких шин, а також Кримської війни 1853—1856 рр. Жителів примушували за безцінь здавати армійським інтендантам продовольство і фураж.

Після реформи 1861 року державні селяни Комишувахи мали сплачувати за землю оброчний податок, який перевищував старі оброчні платежі майже на 15 процентів.

Із зростанням населення (у 1859 році в селі проживало 1660 чоловік, а 1899 року — 4,2 тис. чоловік) наділи селян дедалі зменшувалися. Внаслідок трьох земельних переділів, проведених до 1891 року, наділ на ревізьку душу скоротився з 12,1 до 3,5 десятини. Та не всі родини мали й такий мізерний клаптик землі. Напе­редодні XX ст. із 630 общинних дворів 37 зовсім не мали землі, у 10 було менше ніж по одній десятині, у 79 — від 3 до 5 десятин, а в 309 дворів — від 5 до 10 деся­тій і. Всі ці господарства або зовсім не мали робочої худоби і реманенту, або мали їх обмаль. Отже близько 70 проц. дворів були бідняцькими. На кожне з 138 середняць­ких господарств припадало по 10—25 десятин посіву. Але у значної їх частини теж не іністачало тягла та інвентаря. Про це свідчить той факт, що 488 бідняцьких і середняцьких дворів обробляли свої наділи, вдаючись до супряги. 60 господарств не мали навіть і цієї можливості, вони зовсім не засівали своїх наділів, а здавали їх в оренду багатіям. В селі налічувалося 57 куркульських і заможних родин, кожна з зіттх засівала по 25—50 і більше десятин. Всі вони орендували землю у місцевих бідняків, а також у навколишніх поміщиків.

Багатії мали промислові підприємства — каменоломні, млини, олійниці, пов­стяну, бондарну і колісну майстерні тощо. Глитай Рутберг захопив у свої руки видобуток вапняку. Маючи 4 випалювальні печі, він експлуатував понад 100 робіт­ник з місцевої бідноти. За 14-годинний робочий день Рутберг платив їм по ЗО— 40 копійок. Понад 350 бідняцьких родин відривали працездатних чоловіків і жінок від сільськогосподарських робіт і посилали на заробітки в каменоломні, на спорудження залізниці Довгинцеве — Волноваха, яку прокладали у 1885- 1900 рр.

Чимало вихідців з села працювали на підприємствах Олександрівська і Кате­ринослава. Через них до Комишувахи потрапляла революційна література: листівки, прокламації тощо. Соціал-демократи Олександрівська вели пропагандистську р0боту серед селянства. У Комишувасі був створений політичний гурток, до якого входили місцеві бідняки К. К. Грушецький, Т. О. Дудник, Ю. М. Андрющенко, П. Д. Бирюк та інші. Цей гурток став ядром місцевої соціал-демократичної групи, яка підтримувала зв'язок з Олександрівською соціал-демократичною організацією, а через неї і з Катеринославським комітетом РСДРП.