Запоріжжя
героїчне минуле, в співах на вечорницях, у чарівних запорізьких легендах, декоративно-ужитковому мистецтві тощо. На людних олександрівських ярмарках, що збиралися чотири рази на рік і тривали по кілька днів підряд, велику увагу до себе привертали місцеві кобзарі і лірники. Особливо натхненно, майстерно виконували вони такі пісні: «Горе мені на чужині» — про турецьку неволю, «Годі, годі, Понятовський, з Москвою воювати» та інші.
В місті жило чимало народних митців-майстрів ужиткового мистецтва, які своїми художніми виробами викликали справжнє захоплення. Добра слава йшла про майстрів по дереву, що були відомі оздоблювальними столярними роботами, різьбленням по дереву. Вони прикрашали дверці буфетів натюрмортами або ж краєвидами — «Задніпровська далечінь», «Дніпровські плавні» тощо. Окремі майстри робили візерунки — прикраси для дерев'яних будинків. Народні умільці з Карантинки (в народі цю слобідку прозвали Калантирівкою) вирізували атрибути і зброю запорізьких козаків — люльки, шаблі, пістолі тощо. їх охоче купували і селяни, і інтелігенти, і «досвідчені» в історії козацтва панки. Заслужену славу в народі мали каменотеси Янцевських гранітних кар'єрів. Вони майстерно виготовляли декоративні вази і погруддя з сірого й рожевого граніту.
З початком першої світової війни майже всі олександрівські заводи переключилися на воєнне виробництво: виготовляли кінні повозки, санітарні двоколки, похідні кухні, корпуси снарядів, бомб, ручних гранат тощо. До Олександрівська переїхали воєнні авторемонтні майстерні ІІІ-го відділення центральних автомайстерень (їх розмістили на території заводу Мензиса), заводи дротовий, акціонерного товариства «Борман, Шведе і К0». Підприємства перебазувалися з устаткуванням, матеріалами і робітниками. Це зробило чималий вплив на дальше пожвавлення революційного руху в місті. 5 січня 1917 року тут застрайкували робітники взуттєвої фабрики, 13 січня — залізничних майстерень, 17 січня — кравці. Хвиля революційних протестів трудящих проти грабіжницької війни, жорстокої експлуатації, жахливих умов праці невпинно зростала. Більшовики міста в той час значно активізували політичну роботу в масах, особливо серед робітників заводу ДЕКА, де під керівництвом Й. Т. Леппіка діяла міцна більшовицька группа в складі М. С. Буфетова, М. І. Харченка, І. А. Гаврилова й інших. У 1916 та на початку 1917 року агітаційну роботу в авторемонтних майстернях провадила більшовицька група на чолі з Руденком, Виноградовим, Коконіним. Активно діяла також група більшовиків на заводі «Борман, Шведе і К0».
Звістку про повалення царизму трудящі Олександрівська зустріли з великим піднесенням. 4 березня робітники заводу ДЕКА та Катерининських залізничних майстерень організовано вийшли на політичну демонстрацію. Біля повітової земської управи (тепер будинок облвиконкому) відбувся загальноміський багатотисячний мітинг, на якому більшовики І. А. Гаврилов, Й. Т. Леппік, Є. М. Малова й інші роз'яснили зміст і значення подій, що відбувалися в країні, закликали робітників до згуртування і створення робітничо-селянської влади. Прямо з мітингу робітники з розгорнутими червоними прапорами, революційними піснями вирушили до в'язниці і визволили політичних в'язнів. Тим часом революційна група солдатів авторемонтних майстерень обеззброїла міську поліцію. 8 березня обрано Олександрівську міську Раду робітничих, солдатських і офіцерських депутатів. Останніх провели до Ради меншовики та есери. Незабаром на вимогу робітників і солдатів офіцерів виключили зі складу Ради. Від більшовиків до Ради ввійшли обранці колективів найбільших заводів — Й. Т. Леппік, М. І. Харченко й інші, від населення міста — М. Кравцов та кілька позапартійних революційно настроєних депутатів, співчуваючих більшовикам. До виконкому від більшовиків обрали тільки 4-х чоловік: Й. Т. Леппіка, М. Кравцова, М. С. Буфетова і Т, М. Міхеловича. Головою президії виконкому був есер В. І. Сонін.
Поряд з Радою виник т. зв. тимчасовий виконавчий комітет з ЗО чоловік, до якого ввійшли представники місцевої буржуазії, земства, чиновників, есерів і меншовиків. Діяв комітет у контакті з міською управою і земством, яке очолював комісар Тимчасового уряду поміщик Міхно.
Незабаром під тиском трудящих буржуазним діячам довелося «демократизувати» міське самоврядування — ввести до думи 18 нових гласних; 6 місць одержали робітники міських заводів.
Протягом березня—червня 1917 року більшовики провели значну роботу по організації на підприємствах профспілок і фабрично-заводських комітетів.
11 червня на делегатських зборах створено міську організацію професійних спілок.
