Запоріжжя
Перебування в міській організації разом з меншовиками значно послаблювало вплив більшовиків на маси. Тому в середині травня 1917 року більшовики та співчуваючі їм робітники (близько 80 чоловік) створили самостійну більшовицьку організацію, очолену партійним комітетом у складі Т. М. Міхеловича, Н. М. Безпалова, Є. М. Малової і А. А. Вісмана. Діючи з червня 1917 року як самостійна більшовицька організація, вона значно посилила свій вплив на маси. Зростала й сама організація. Наприкінці місяця в ній налічувалось 200 чоловік. Партійний комітет, очолюваний М. Кравцовим, встановив зв'язки з Катеринославським комітетом РСДРП(б), з Харківською більшовицькою організацією.
Керуючись Квітневими тезами В. І. Леніна та рішенням VII (квітневої) Всеросійської конференції, більшовики викривали облудність політики есерів і меншовиків, які все ще становили більшість у міській Раді. 4 вересня 1917 року загальні збори робітників заводу ДЕКА прийняли резолюцію з вимогою рішуче виступити проти корніловського контрреволюційного заколоту і передати всю владу Радам. До цієї резолюції приєдналися робітники заводів «Борман, Шведе і К°», дротового, Коппа, Південних залізничних майстерень, які вимагали також розпочати переговори про загальний мир.
У дні корніловського заколоту на підприємствах міста з'явилися загони самооборони, що стали прообразом Червоної гвардії. Катеринославські більшовики допомогли олександрівським товаришам озброїти загони. Протягом вересня—жовтня тут не вщухали економічні й політичні страйки. Робітники вимагали підвищення заробітної плати, рішуче підтримували дії більшовиків у Раді, спрямовані на обрання й посилку делегата на II Всеросійський з'їзд Рад. Вплив більшовиків у Раді зростав, і в жовтні, в час нових виборів, до Ради ввійшла половина більшовицьких депутатів. Якщо спочатку до президії Ради входив тільки один більшовик — Й. Т. Леппік, то після перевиборів — ще три — 6. М. Малова, М. С. Буфетов і П. П. Тимофєєв. Спираючись на підтримку робітників, більшовицька фракція Ради послала делегатом на II з'їзд Рад М. С. Буфетова.
Визначною подією в житті міста і всього Олександрівського повіту став вихід 21 жовтня 1917 року першого номера газети «Александровская мьісль» — органу Олександрівської Ради, що став трибуною більшовиків міста.
Звістка про перемогу Жовтневої соціалістичної революції в Петрограді і створення Радянського уряду на чолі з В. І. Леніним блискавично поширилася в Олександрівську. Складною, тривалою і впертою була боротьба трудящих міста за перемогу Радянської влади. Революційних збройних сил ~ кількох заводських червоно- гвардійських загонів — у місті було явно недостатньо. Вони налічували близько півтисячі бійців та в прибулому з Києва загоні під командуванням більшовика О. Н. Анисимова було ЗО чоловік. Резервом революційних сил стали 3-і тилові авто-майстерні, в яких працювали кадрові робітники. Разом з солдатами їх налічувалось близько тисячі чоловік. У майстернях діяла міцна більшовицька організація.
В середині листопада до Олександрівська прибули викликані контрреволюцією війська Центральної ради — гайдамаки. Вони почали роззброювати солдатів революційно настроєних частин, насамперед — автомайстерень, арештовувати більшовиків та відданих революції робітників. Гайдамаки мали прикривати військові сили свого союзника на Дону — Каледіна. Тому Олександрівськ був потрібен їм як надійний пункт зв'язку Центральної ради з контрреволюцією на Дону. За короткий час у місті зосередилися значні сили об'єднаної української контрреволюції.
Більшовики Олександрівська розуміли, що без збройної боротьби не обійтися. Тому, керуючись вказівками В. І. Леніна і ЦК партії, вони розгорнули підготовку до збройного повстання: формували на заводах робітничі загони, посилили роботу у військових частинах.
На початку грудня 1917 року обстановка в Олександрівську вкрай загострилась, назрівало повстання. Перші бої за владу Рад почалися тут 12 грудня. В цей день відбулося об'єднане засідання Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, заводських комітетів профспілок і центрального заводського комітету. На засідання прибули представники загону моряків, що в цей час повертався до Севастополя. Більшовики міста палко вітали революційних матросів. Командир моряків О. В. Мокроусов запропонував роззброїти гайдамаків і передати всю владу Раді. Для керівництва збройною боротьбою більшовики створили військово-революційний штаб у складі Й. Т. Леппіка, О. В. Мокроусова та інших. Бої за владу Рад точилися до 15 грудня. Але сили були нерівні. Незважаючи на масовий героїзм, робітникам і революційним морякам довелося відступити. Ворог переміг, але ненадовго.
Проголошення України республікою Рад 25 грудня і розпочате 27 грудня збройне повстання в Катеринославі, що через два дні успішно завершилось перемогою і встановленням Радянської влади, створили сприятливий грунт для розгрому контрреволюції в Олександрівську. 2 січня 1918 року до міста прибули чотири ешелони балтійських моряків і червоногвардійців-робітників Петрограда та Москви у броньованих вагонах з гарматами і кулеметами, під загальним командуванням Богда- нова. Разом з робітничими загонами міста та червоногвардійцями Катеринослава вони зайняли станцію Катерининську, взяли під охорону залізничні мости, шляхи і пристань на Дніпрі. Контрреволюціонери капітулювали.Червоногвардійцям дісталось 8 автоброньовиків та багато зброї.