Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

загальноміський страйк, але поліція зірвала його. Проте соціал-демократи не тільки не припинили, а значно поси­лили свою діяльність, внаслідок чого організація РСДРП продовжувала кількісно зростати.

Після II з'їзду РСДРП, у грудні 1903 року Олександрівська організація РСДРП фактично розкололася на дві фракції — більшовиків і меншовиків, але меншовики і примиренці добилися того, що вона формально лишилася єдиною. На цій підставі представником центру її було

Поліція і жандармерія посилили переслідування соціал-демократів. На початку березня 1904 року вони схопили посланця Катеринославської організації РСДРП М. Г. Акимова, який саме привіз 460 брошур і періодичних революційних видань. Через кілька днів поліція вислідила соціал-демократичний гурток у складі 26 чо­ловік, конфіскувала нелегальну літературу. Протягом 1904 року жандармерія вже знала імена 79 соціал-демократів, значну частину яких їй вдалося заарештувати. У Я. Кравцова при арешті виявлено гектограф і багато нелегальної літератури. У той час соціал-демократичні гуртки міста об'єднували близько 600 робітників. Часто збиралися вони на збори у гаю на острові Хортиці. Там же була конспіративна квартира подружжя Малєєвих, які поширювали нелегальну літературу і перехову­вали переслідуваних поліцією революціонерів.

Все ж реакції не вдалося придушити революційний рух, що наростав у місті. На знак протесту проти кривавої неділі в Петербурзі з 2 по 6 лютого олександрівські робітники провели загальний страйк, який став бойовим хрещенням олексан­дрівського пролетаріату. Керовані більшовиками, вони виступили з економічними політичними вимогами: повалення самодержавства, свободи слова, зборів, спілок.

Добившись задоволення деяких економічних вимог, олександрівські пролетарі квітня біля Народного будинку зібрали великий мітинг, на якому соціал-демократи закликали рішуче виступити проти самодержавства і добитися його повалення. Роз­повсюджувалась листівка «У бій, за свободу!». Співаючи революційні пісні, робіт­ники організовано пройшли центральною вулицею міста. Відбулися сутички з по­ліцією, а потім і арешти. Але й це не зупинило робітників. У жовтні 1905 року під керівництвом більшовиків вони продовжували боротьбу за свої права.

Меншовицька частина Олександрівської організації РСДРП намагалась всіма засобами стримати розвиток революційного руху, приховати від робітників ленінські настанови і рішення III з'їзду РСДРП. Викриваючи підступні дії меншовиків, біль­шовики, як на легальних, так і нелегальних зборах розповідали робітникам правду і націлювали їх на виконання рішень з'їзду. У червні 1905 року в листі до В. І. Ле­ніна і Н. К. Крупської вони повідомляли, що в місті складається досить сильна і впливова більшовицька група.

Влітку 1905 року більшовики очолили численні революційні виступи трудящих Олександрівська, які восени набули масового характеру. 13 жовтня відбувся за­гальноміський страйк під лозунгами: «Геть самодержавство!», «Хай живе демократич­на республіка!», «Хай живе соціалізм!». На заводах і фабриках виникли страйкові комітети, представники яких утворили міський страйковий комітет — фактично Раду робітничих депутатів. Основними вимогами страйкарів були: свобода слова, друку, зборів і спілок, встановлення 8-годинного робочого дня. 14 жовтня на площі біля Народного будинку відбувся загальноміський мітинг, який перетворився на полі­тичну демонстрацію.

Після царського маніфесту від 17 жовтня олександрівські більшовики, висту­паючи на зборах, що відбулися майже на всіх підприємствах міста, викривали його демагогічний характер. На мітингу в Народному будинку 19 жовтня вони закликали не припиняти боротьби за повалення самодержавства. 20 жовтня відбулася нова полі­тична демонстрація під гаслом «Геть самодержавство!». Та реакція теж активізу­валася. Особливо люту розправу чорносотенці вчинили над робітниками і єврейською біднотою 21 жовтня, внаслідок чого 53 чоловіки було вбито, 10 померло від ран, де­сятки лишилися каліками. Погромники спалили багато житлових будинків, знищили матеріальні цінності на 1,5 млн. карбованців.

18 листопада в Олександрівську відбувся масовий мітинг. Виконуючи рішення III з'їзду РСДРП про збройне повстання, більшовики водночас з посиленням агіта­ційно-пропагандистської роботи активізували військово-технічну підготовку: добу­вали зброю, налагоджували її виробництво на деяких підприємствах міста, формува­ли бойові дружини, організовували військове навчання.

До страйку робітників Катерининської залізниці, що розпочався 8 грудня, через два дні приєдналися залізничники Олександрівська. Того ж дня страйк поширився на всі підприємства міста. Було створено загальноміський бойовий страйковий комі­тет (БСК), яким керували більшовики В. Л. Васильєв, С. М. Тополін та інші. Страй­куючі називали комітет «Радою робітничих депутатів». З числа членів БСК утвори­лось спеціальне бюро для керівництва повстанням. Командування бойовими дружи­нами взяв на себе професіональний революціонер, член РСДРП Мороз (Коган). Виконуючи розпорядження БСК, озброєні робітничі дружини, очолювані М. Лисичкіним, В. Воликом, К. Сипком, М.Хорьковим, 10 грудня захопили Катерининську станцію і призначили її начальником П. Михайловського.