Запоріжжя
Переміщення наприкінці XIX ст. центру важкої промисловості з Уралу до Донецько-Криворізького басейну також сприяло економічному розвитку Олександрівська. В 1883 році тут розгорнув роботу завод сільськогосподарського машинобудування капіталіста Бадовського. Незабаром через місто пролягла друга, Катерининська залізниця, що 1902 року з'єднала Донбас з Кривим Рогом і Нікополем. З'явилась друга залізнична станція — Катерининська (тепер Запоріжжя II), при ній — залізничні майстерні, де працювало понад 600 робітників.
Наприкінці XIX ст. Олександрівськ став одним з основних центрів сільськогосподарського машинобудування на Україні. Тут діяло 13 заводів, що виробляли продукції на 1,3 млн. крб. 1906 року відкрився завод землеробських машин, наступного року в селищі Шенвізі — завод по виробництву ковкого чавуну. Через шість років вступив у дію новий завод землеробських машин і знарядь. В 1911—1916 рр. стали до ладу Придніпровський завод силікатної цегли, механічний завод Ясіна та кілька інших підприємств сільськогосподарського машинобудування, завод авіаційних двигунів ДЕКА.
Саме в цей час в Олександрівську відбувається концентрація промислових підприємств. 1910 року товариство Коппа, що об'єднувало заводи сільськогосподарського машинобудування в Олександрівську та його околицях — Хортиці й Кічкасі, стало одним з найбільших у цій галузі підприємств на півдні Росії; річний обсяг його продукції становив 1,5 млн. крб. Тут працювало близько 800 робітників. У 1913 році на Україні почав діяти синдикат «Урожай». Серед його засновників був заводчик Копп. Синдикат мав власні контори і вів оптову торгівлю в Росії та з країнами Європи і Близького Сходу. Напередодні першої світової війни в місті вже діяло 47 різних заводів і фабрик з річним виробництвом близько 8 млн. крб., 40 ремісничих майстерень, десяток парових млинів. Тут працювало близько 10 тис. робітників.
Тяжкі умови праці, штрафи, низька заробітна плата штовхали робітників на боротьбу проти гнобителів. Першими організованими виступами були страйки залізничників Південних майстерень і станції весною і влітку 1882 року; Щоб зірвати першу спробу робітничого протесту, управління залізниці послало проти страйкарів поліцейських, 11 робітників віддало до суду. Після цього 200 робітників майстерень знову припинили роботу і прибули до мирового судді з категоричною вимогою негайно звільнити заарештованих. Але й цього разу поліція придушила виступ трудящих. У червні 1885 року залізничники знову організовано виступили на боротьбу за свої права. Вранці 19 червня, одразу після мітингу, 400 страйкарів з червоними прапорами прибули на станцію, вимагаючи викликати до Олександрівська управителя залізниці, щоб викласти йому свої вимоги про скорочення тривалості робочого дня, підвищення заробітної плати, відміну штрафів. Для придушення страйку до міста викликали з Таганрога й Сімферополя три роти солдатів. Були заарештовані найактивніші революційно настроєні робітники майстерень. В день суду — 16 липня — 250 залізничників, припинивши роботу на знак протесту проти судового процесу, з'явилися на засідання суду і лишилися там до кінця. За вироком суду кілька робітників арештували на 14 діб, решту виправдали.
Налякані робітничою солідарністю та організованістю, міські власті на довгий час залишили в Олександрівську військову команду. І все ж виступи не припинялися, у квітні 1893 року залізничники знову застрайкували. Керував ними слюсар С. Сумін. що прибув до міста з Москви. 1892 року він створив перший у місті політичний гурток, члени якого й стали організаторами страйків 1893 і 1894 років. Наприкінці XIX ст. в Олександрівську виникли соціал-демократичні групи, гуртки й організації. 1895 року в Південних залізничних майстернях організувався робітничий гурток, яким керував слюсар Й. Гудзенко, що прибув до Олександрівська з Києва. Гурток відвідувало 12 робітників. У 1897 році залізничники стали ініціаторами й організаторами проведення на о. Хортиці загальноміської маївки робітників; Поліція так і не виявила місця її проведення. Наступного року до Олександрівська прибув учасник київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» Й. В. Бєлєнький, який хоч і перебував під наглядом поліції, але, зв'язавшись з місцевими соціал-демократами, передавав їм досвід революційної боротьби київських соратників.
Першим організаційно оформленим соціал-демократичним гуртком, який проіснував близько двох років і фактично став зародком Олександрійської соціал-демократичної організації, був гурток, створений 1899 року в залізничних майстернях. З 1900 року його діяльність ідейно спрямовував Харківський комітет РСДРП. Та на початку 1901 року поліція розгромила гурток. Незважаючи на переслідування, у той час виникають нові революційні гуртки на заводах Бадовського, Кацена, Мензиса та в залізничних майстернях. Наприкінці 1901 року їх налічувалось понад десяток. У їх роботі брали участь 100 чоловік, у т. ч. й інтелігенти. Відновила роботу і встановила зв'язок з ленінською «Искрой» Олександрівська соціал-демократична група. На початку 1902 року вона налічувала понад 100 чоловік. У березні 1902 року організаційно оформилась Олександрівська загальноміська організація РСДРП. Було обрано перший комітет у складі п'яти чоловік: Федора (Головатий), Павла (Смуглий), Ніни Науменко, К. Тіссена і О. Ф. Малєєва. На початку 1903 року діяльність організації набула широкого розмаху. Про це не раз повідомляла «Искра» в квітні і травні 1903 року. У колонії Шенвізі поліція виявила 33 примірники листівки «До олександрівських робітників», у квітні відбулися чотири сходки, в яких взяли участь представники усіх машинобудівних заводів і залізничних майстерень. Напередодні Першого травня організація випустила і розповсюдила ще тисячу листівок: «1 Травня», «Геть самодержавство!» та інші. Успішно пройшла загальноміська маївка, в якій взяло участь майже 200 робітників. Міський комітет РСДРП керував липневим економічним страйком робітників швейних і шевських майстерень, підтриманим міським пролетаріатом. У серпні під його керівництвом готувався