Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Радянський Бердянськ перетворився на місто студентів. У 1933 році розпочав свою діяльність педагогічний інститут, створений на базі інституту соціального ви­ховання, що працював тут з кінця 20-х років.

У зв'язку з розвитком промислових підприємств та їх реконструкцією зросла потреба у висококваліфікованих кадрах. Тому професійно-технічна школа, створена в 1920 році та вечірній робітфак, заснований у 1928, були реорганізовані в індуст­ріальний технікум. Відкрита 1921

В 1931/32 навчальному році у вузі та технікумах міста навчалося 1,2 тис. сту­дентів, а напередодні війни кількість їх зросла майже в півтора раза. З'явилася нова форма підготовки кадрів для промисловості— професійно-технічні училища, їх у місті налічувалося чотири, спеціальність токарів, слюсарів тут здобували 900 учнів. Розвивалась і мережа загальноосвітніх шкіл. Напередодні Великої Віт­чизняної війни у місті налічувалося 10 середніх шкіл. Всього ж 18 загальноосвітніх шкіл охоплювали 7,5 тис. учнів. У тридцяті роки для дітей трудящих міста відчи­нили двері 19 дошкільних дитячих закладів.

Відразу ж після перемоги Великого Жовтня замість дворянського та комерцій­ного відкрилися робітничі клуби, яких у 1924—1927 рр. налічувалося в місті 10. Працював і районний селянський будинок. Люди йшли до клубу подивитися виставу чи кіно, почитати газету, послухати лекцію. Часто тут виступали посланці Червоної Армії, політпрацівники, приїздили доповідачі й артисти з Москви. В Матроській слобідці відкрилися хати-читальні. Завжди людно було в міському театрі. 1940 року до послуг трудящих було вже три кінотеатри, при клубах діяли кіноустановки.

З 1921 року в місті працювали три державні бібліотеки з фондом ЗО тис. томів, а також 14 невеликих профспілкових. 1941 року при всіх клубах, школах, дошкіль­них закладах теж відкрилися бібліотеки.

Пам'ятною подією було відкриття краєзнавчого (1930 рік) та єдиного на Запо­ріжжі художнього музею, основою фондів якого стали 250 картин, подарованих Бердянську земляком — видатним радянським художником І. І. Бродським.

Справді масового характеру набули фізкультура і спорт. На підприємствах, у школах діяли гуртки «Ворошиловських стрільців», Тсоавіахіму, Червоного Хрес­та. Особливою популярністю користувався спортивний зал товариства «Крила Рад», де працювали секції з різноманітних видів спорту. На міському стадіоні відбувалися спортивні змагання. У червні 1939 року Рада Народних Комісарів СРСР прийняла постанову про відкриття в Бердянську аероклубу імені видатної льотчиці — Ге­роя Радянського Союзу П. Д. Осипенко. Водночас з відкриттям аероклубу на При­морському майдані споруджено парашутну вишку.

Велика Вітчизняна війна на довгий час перервала мирну працю трудящих Бер­дянська. З перших днів війни у місті формувалися частини для відправки на фронт, підприємства переключилися на випуск продукції для потреб армії. На початку липня створено винищувальний загін з 270 бійців та батальйон народного ополчення, до складу якого входило близько 500 чоловік. Командирами і політруками ополчен­ців стали 28 місцевих комуністів.

З наближенням фронту почалась евакуація людей, а також підприємств союз­ного значення, взуттєвої, макаронної фабрик, артілі «Двигун» та деяких інших — у глибокий радянський тил. Винищувальний загін та батальйон народного опол­чення влилися до лав Червоної Армії.

7 жовтня 1941 року, після запеклих боїв гітлерівці окупували Бердянськ. Бруд­ними чобітьми фашисти топтали святині радянських людей. В перший же день «нового» режиму один з фашистів, підійшовши до пам'ятника В. І. Леніну, підняв на нього зброю. Та варвар не випустив жодної кулі з свого автомата — рука неві­домого патріота покарала його.

В місті гітлерівці розташували воєнну комендатуру, гебітскомісаріат, команду і відділ СД, міську та районну поліцію, а також значні військові сили — зондерко- манду СС, польову жандармерію, загін берегової прикордонної охорони, румунський кавалерійський корпус. Всі основні підприємства окупанти передали у власність німецьким капіталістам: Першотравневий завод дістався Крупну, курорт — есесів­цю Кнаппу, винрадгосп — фашисту Біттерману, механічна артіль «Двигун» — за­ступнику гебітскомісара Кюнкеле. Намагаючись залучити на свій бік церковників і сектантів, фашисти у палаці піонерів відкрили православну церкву, в спортзалі товариства «Спартак» — молитовний будинок євангельських християн-баптистів.

Пограбування населення набуло систематичного характеру: фашисти забирали в населення теплі речі, білизну, продукти, виганяли людей з домівок. Вони запрова­дили таку систему «нового порядку», якої не знало навіть кріпацтво. 70 проц. врожаю з присадибних ділянок привласнювала «нова влада». Встановлено подушний і навіть «собачий податок» (останній — в розмірі 150 крб.). Спеціальним наказом окупанти зобов'язували мешканців міста вклонятися офіцерам. Робітникам колишнього Пер- шотравневого заводу замість прізвищ присвоювали номери, які нашивалися на ру­кавах. Есесівець Біттерман запровадив на виноградниках панщину, де працювали зігнані звідусіль люди, насамперед підлітки. Робочий день тривав 13—14 годин, а платня була наймізернішою.