Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Нечисленні культурні заклади міста — дворянський, комерційний та прикаж- чицький клуби, міський театр, бібліотека, три приватні ілюзіони служили головним чином для розваг міської буржуазії та купецтва. Для трудового народу призначалися 15 церков, 2 в'язниці, шинки і горілчані лавки, що зустрічалися майже на кожному розі. Тут біднота топила своє горе, збуваючи останні, зароблені тяжкою працею копійки.

Нового лиха завдала трудовому народові перша світова війна. До Бердянська перевели Варшавський арсенал, почав працювати аеропланний

Незважаючи на переслідування та репресії, більшовики Бердянська посилю­вали боротьбу проти меншовиків і есерів, вели агітаційну роботу серед населення, хоч лави їх внаслідок мобілізації до армії багатьох робітників міста, насамперед революційно настроєних, дуже поріділи. Дізнавшись про скрутне становище бердян­ської організації, ЦК РСДРП(б) протягом 1915—1916 рр. відрядив до міста для під­пільної роботи досвідчених революціонерів — петроградця О. М. Єгорова та Р. Я. Тольмаца, який раніше відбував заслання в Іркутській губернії разом з М. І. Калініним. Активізували свою діяльність більшовицькі групи на заводах Азово-Чорноморському, Грієвза, Матіаса. У грудні 1916 року створено міський комітет об'єднаної організації РСДРП.

Після звістки про повалення царизму на. підприємствах Бердянська відбулися багатолюдні мітинги та загальноміська демонстрація. З березня 1917 року в місті створено Раду робітничих і солдатських депутатів. Але керівництво нею захопили меншовики. До більшовицької групи Ради увійшли В. Л. Волков, М. А. Бураков, К. І. Дінер, О. М. Єгоровта А. М. Мазій, який повернувся до міста після 11-ти річної каторги. Перебуваючи з меншовиками в одній організації, більшовики у найважливі­ших питаннях керувалися Квітневими тезами, дотримували принципової, ленінської лінії, Викриваючи антинародну політику буржуазного Тимчасового уряду та меншови­ків у питаннях війни й миру, наполягаючи на задоволенні основних вимог трудящих.

Значну допомогу більшовикам подавав Центральний Комітет партії. За вказів­кою ЦК до Бердянська приїхали О. О. Дюмін, який влаштувався слюсарем на одно­му з заводів, та Б. М. Рачковська. Сімферопольська партійна організація направила до Бердянська П. Оболтусова. Тоді ж до міста почали повертатися політичні емі­гранти, .учасники цершої російської революції. Більшовики проводили чітку лінію на розвиток соціалістичної революції. Головна опора більшовиків — заводські ро­бітники на цей час почали об'єднуватися в масові профспілкові організації. В травні у місті відбулися заворушення, викликані підвищенням цін на продовольство, роз­витком спекуляції.

Після липневих подій у Петрограді народні маси все рішучіше виступали проти Тимчасового уряду. Роз'яснення більшовиками Бердянська політики партії в пи­таннях землі, війни і миру селяни повіту зустрічали з великим інтересом. У серпні 1917 року відбувся 1-й повітовий з'їзд Рад селянських депутатів за участю 70 деле­гатів від волостей та членів Бердянської Ради робітничих і солдатських депутатів. Проти політики меншовиків та есерів спрямував свою промову на з'їзді більшовик О. М. бгоров.

Хвиля обурення прокотилася по місту після викриття змови Корнілова. Обра­ний 29 серпня на спільному засіданні міської Ради робітничих і солдатських депута­тів і повітової Ради селянських депутатів тимчасовий революційний комітет вимагав передати на революційний суд Корнілова, Лукомського та інших змовників — воро­гів революції. Бердянська Рада підтримала Всеросійський страйк залізничників, а на засіданні 23 вересня призначила до страйкового комітету свого представника. Робітники Бердянська рішуче вимагали передачі влади Радам. В умовах зростаючої революційної боротьби 2-й повітовий з'їзд Рад селянських депутатів (17—19 вересня) виявив недовір'я Тимчасовому урядові.

На своїх зборах 3 вересня 1917 року 39 більшовиків висловилися за виділення в самостійну організацію. Тут же було створено організаційний комітет для підго­товки цього акту. 14 вересня на загальних зборах більшовики обрали загальномі­ський комітет і прийняли рішення про встановлення постійних зв'язків з ЦК РСДРП(б). Очолили Бердянську більшовицьку організацію Р. Я. Тольмац, делегат VI з'їзду РСДРП(б) і О. О. Дюмін. ЦК РСДРП(б) схвалив дії бердянських більшовиків і закликав підтримувати тісні зв'язки з партійним центром.

Передові робітники міста підтримували більшовиків. Завдяки цьому партійна організація зростала чисельно. У жовтні 1917 року в ній перебувало 120 чоловік, а в листопаді — 200. В одному з листів Таврійського губкому до ЦК РСДРП(б) говорилося: «... У Бердянську наша організація чи не найсильніша і порівняно краще поставлена.. .». Все ж бердянські меншовики й есери поки що мали більшість у Раді, профспілках та інших масових організаціях трудящих.

Більшовики посилено готувалися до збройного повстання. Під їх безпосереднім керівництвом формувалися робітничі дружини на заводах Азово-Чорноморському, Грієвза та «Вдова Матіас і сини». На бік революції під впливом більшовицької агітації стала й частина солдатів 46-го запасного полку. Вони теж допомагали робітничим дружинам озброюватися. З різних міст Росії в ящиках з написами «Запчастини для жниварок» надходила зброя для пролетарів Бердянська.