Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Коли в грудні 1905 року революційний рух у країні переріс у збройне повстання, місцева організація РСДРП розпочала підготовку до повстання в Бердянську, ство­ривши з цією метою робітничу дружину. Бойові групи очолювали О. І.Лванников, Д. Г. Водоп'янов та Аргунов. На вулицях міста сталися збройні сутички робітників з поліцією. Соціал-демократи мали добре налагоджені зв'язки з населеними пунктами повіту — Дмитрівкою, Великим Токмаком тощо. Бердянські агітатори виступали перед селянами з промовами, розповсюджували прокламації,

Змушені покинути рідне місто, переховуватися від переслідувань охранки, більшовики Бердянська продовжували боротьбу проти само­державства: А. М. Мазін був учасни­ком Севастопольського повстання в листопаді 1905 року; член РСДРП з 1903 року А. К. Гемма бився на ба­рикадах Красної Пресні; П. Подзолкін, А. Д. Пархоменко брали участь у повстанні на броненосці «Потьомкін».

1 Травня 1906 року бердянські робітники відзначили масовими політичними страйками; вони гаряче підтримали революційні виступи трудящих Петербурга, Москви, Катеринослава. Того року в місті заснована профспілка металістів.

Власті робили все, щоб задушити революційний рух. Були заарештовані й ки­нуті до Шліссельбурзької фортеці М. А. Агарьов, М. Н. Бєліков (помер в одиночній камері), під час збройних сутичок тяжко поранено І. Г. Кононенка. І все ж напружена боротьба не припинялася. У 1906 році двічі страйкували вантажники порту, робіт­ники заводів.

Страйки та заворушення тривали і після поразки революції. 7 червня 1907 року на великих підприємствах, де вплив більшовиків був найсильнішим, почався політич­ний страйк-протест проти розпуску II Державної думи, одним з депутатів якої був бердянський робітник М. М. Фомичов. Але загін охоронців-інгушів зброєю та нагая- ми розігнав страйкуючих. У роки реакції, коли значна частина інтелігенції відійшла від революційної боротьби, робітники не припинили підпільної діяльності. За пові­домленням газети «Пролетарий» від 12 березня 1908 року в Бердянську існував робіт­ничий комітет, члени якого складали листівки, розповсюджували їх серед трудящих. Одна з листівок, випущених комітетом, стосувалася питання понаднормової роботи робітників.

У 1911 році в Бердянську під наглядом поліції перебувало 260 революціонерів, висланих сюди з великих робітничих центрів. Вони провадили серед трудящих ве­лику агітаційну роботу. Член РСДРП з 1902 року Н. 3. Покрасов у 1912 році органі­зував на Азово-Чорноморському заводі (колишній завод Горохова) гурток кореспон­дентів газети «Правда». На її сторінках у вересні того року робітники міста розповіли про перемогу під час виборів до IV Державної думи кандидата від соціал-демократич- ної партії А. Ф. Бур' янова, висунутого в депутати на всіх підприємствах Бердянська.

Робітничий рух у місті набував все ширшого розмаху і досконаліших форм.

липня 1914 року на Азово-Чорноморському заводі спалахнув десятиденний страйк, приводом для якого став звірячий вчинок майстра, що жорстоко побив 16-річного робітника Г. Калину. Страйком керували соціал-демократи Н. 3. Покрасов, В. Л. Волков, Г. Г. Воронков. Підприємці задовольнили деякі вимоги робітників.

Дореволюційний Бердянськ був типовим повітовим окраїнним містечком цар­ської Росії з населенням 34,8 тис. чоловік. З 60-х років минулого століття місто по­чало забудовуватися певною мірою планомірно. У 1911 році тут налічувалося понад 1

тис. будинків, переважно цегляних, п'ять проспектів, 31 вулиця та кілька майда­нів. Упорядковувалися, головним чином, ті вулиці, де мешкали привілейовані вер­стви населення. На початку XX ст. франко-бельгійське товариство спорудило елек­тростанцію, що забезпечувала освіт­ленням житлові будинки центральної частини міста. Але ні водогону, ні каналізації у місті не було. Бердян­ськ, як і раніше, мав лише одну лі­карню. З 1876 по 1911 рік кількість лікарів тут зросла у п'ять разів і становила... 5 чоловік. Міська лікар­ня утримувалася майже повністю за плату, яку одержували з хворих.        

Не в кращому стані перебувала й народна освіта. До 1862 року Бердянськ мав тільки парафіяльну школу,

в якій навчалося 50 дітей дворян, духовенства і купців. Цього року сюди перевели з Оріхова земське повітове училище. В 1874/75 навчальному році відкрилася жі­ноча гімназія, жіноче початкове однокласне училище, а також єврейська початкова талмуд-тора. Навчалося у школах 793 дітей — кожний 16-й хлопчик і кожна 17-а дівчинка.