Запорізька область
87 випадках із 100 виявились куркулі, в Мелітопольському — в 97. Отже, внаслідок столипінської реформи ще більше поглибилось класове розшарування селянства. Напередодні першої світової війни в селах Мелітопольського повіту пролетарські та напівпроле- тарські групи становили 54,5 проц. усіх селянських дворів, а володіли вони лише 8,9 проц. посіву, мали 9,6 проц. землеробських знарядь, 10,2 проц. робочої худоби, 1,5 проц. овець тощо.
Навіть в умовах економічного піднесення становище робітничого класу було досить тяжке. Ніяких помітних зрушень не спостерігалось у медичному обслуговуванні населення. Так, у 1910 році на території сучасної Запорізької області налічувалось всього 36 лікувальних закладів (15 — у містах і 21 — в сільській місцевості), з них 28 лікарень, у т. ч. 2 залізничні і 2 тюремні. Всі установи охорони здоров'я обслуговували 92 лікарі та 35 акушерок. Шгані житлові умови, постійне недоїдання були придатним грунтом для епідемій віспи, холери, висипного і черевного тифу та інших пошесних хвороб. Переважна більшість населення лікувалася народними засобами.
Наприкінці 1910 року нова хвиля революційного піднесення здійнялась на Запоріжжі. За неповними даними тільки в 1912 році тут відбулося сім робітничих страйків, не припинялися вони і в наступні роки. У 1908—1912 рр. відновили діяльність більшовицькі організації повітових міст. В цей час в Олександрівську побував професіональний революціонер Ф. В. Ленгнік. У Великому Токмаку провадила роботу один з керівників відомого в історії робітничого морозовського страйку П. О. Мойсеєнко та більшовики І. Ю. Захаренко і П. М. Никифоров. Важливим засобом зв' язку партії з трудящими масами була легальна більшовицька газета
«Правда». Протягом 1912—1914 рр. газета опублікувала понад двадцять кореспонденцій з життя робітничого класу і трудового селянства на Запоріжжі.
Чималі зрушення в соціально-економічному житті краю, які сталися в після-реформений період, мало позначились на розвитку освіти й культури. Переважна більшість населення лишалась неписьменною. За даними всеросійського перепису 1897 року в містах налічувалось тільки 42—45 проц. письменних, у сільській/ місцевості — 24 проц. Письменними були, головним чином, заможні верстви населення — дворяни, духівництво, буржуазія, чиновники. Основна ж маса робітників; селян та ремісників не вміла ні читати, ні писати. Особливо багато неписьменних було серед затурканого злиднями і забитого національними утисками корінного українського населення. Так, серед українців — чоловіків письменних було 30,9 серед жінок — 6,5 проц. Із 100 осіб чоловічого українського населення вищепочаткові училища закінчило тільки 0,3 проц., а серед жінок ще менше.
На території сучасної Запорізької області не було жодного вищого навчального закладу. В 10 гімназіях, реальних та технічних училищах навчалося 2800 учнів. Діти трудящих вчились у початкових земських та церковнопарафіяльних школах. Таких шкіл у 1914 році в усьому краї налічувалось 692, в них навчалось 63,5 тис. дітей. Багато дітей трудящих не могло потрапити до цих шкіл. Лише в Мелітопольському повіті 1914 року через нестачу вчителів і приміщень у прийомі до школи відмовленої 3798 дітям.
На Запоріжжі 1913 року налічувалось 499 невеликих бібліотек, з них у Мелітопольському повіті — 131, з книжковим фондом 159,1 тис. примірників. 186 бібліотек Олександрівського повіту налічували пересічно по 153 книги.
Імперіалістична війна загострила класові протиріччя. Навесні 1915 року сколихнулась нова хвиля революційного піднесення. На Запоріжжі відновлювалась, діяльність більшовицьких груп, пожвавили роботу профспілки. Значно зміцніли більшовицькі групи Олександрівська, зокрема: в третіх тилових автомобільних майстернях на чолі з робітниками Каконіним і Ф. М. Виноградовим, на дротовому заводі, заводі «Борман-Шведе і К°». Особливо міцною і впливовою була група на щойно введеному в дію моторобудівному заводі ДЕКА, очолювана більшовиками Й. Т. Леппіком, М. С. Буфетовим, М. І. Харченком. Активно діяли більшовики в об'єднаних партійних організаціях Мелітополя та більшовицькі групи на заводах Грієвза, Матіаса і Горохова в Бердянську.
11 травня 1916 року застрайкувало 800 робітників Азово-Чорноморського заводу в Бердянську. У червні того ж року страйкували робітники машинобудівного заводу Нейфельда в с. Лісному Бердянського повіту г а в липні —800 робітників заводу Зафермана у Мелітополі.
Початок 1917 року ознаменувався особливо бурхливим зростанням революційного руху. Більшовики готувались відзначити 9 січня — «Криваву неділю». 5 січня 1917 року на взуттєвій фабриці Олександрівська розпочався страйк. Страйкарів підтримали 13 січня робітники залізничних майстерень, а 17 січня — кравецької майстерні Лацмана.