Запорізька область

багато збіглих козаків і селян, що поселилися в селі Обиточному Бердянського повіту; 67 утікачів-солдатів, які проживали в селі Василівці Мелітопольського повіту, стали кріпаками поміщика Попова.

Внаслідок цього кількість закріпаченого населення в краї зростала.І все ж тут його було менше, ніж у цілому по Україні. Якщо напередодні реформи 1861 року із загальної кількості селян України 41,4 проц. було кріпаків, то в межах сучасної Запорізької області їх налічувалось всього 12,6 проц. Близько 80 проц. сільського населення належало до державних селян, які за користування землею платили казні великі податки: по­душні, оброчні тощо. Крім того, вони виконували ряд інших п'овинностей: будівництво шляхів, річко­вих причалів, обслуговування

пош­тових станцій тощо.

У дореформений період основою економічного життя краю було сіль­ське господарство. Величезні цілин­ні простори успішно використову­вались для розвитку скотарства, особливо тонкорунного вівчарства. Викликане швидким розвитком су­конної промисловості в центрі Росії та підвищенням попиту на вовну в країнах Західної Європи, воно інтен­сивно розвивалось. У 1848 році в межах сучасної Запорізької області налічувалося 417,1 тис. голів простих  та 706,2 тис. голів тонкорунних овець. Окремі власники мали по 100 тис. голів овець.

Значна частина великих поміщиків вже з кінця 30-х рр. XIX ст. почала пере­ходити до капіталістичних форм ведення господарства. На півночі Таврії цьому сприяли такі фактори, як відносно невисокий процент кріпацького населення, всезростаючий ринок, близькість морських портів, звідки хліб, вовна, м'ясо, шкіра йшли на продаж, зокрема за кордон.

У 40-х роках XIX ст. в деяких містах і містечках виникло чимало невеликих підприємств, передусім для переробки сільськогосподарської сировини. На тери­торії сучасної  Запорізької області у 1848 році працювали фабрики: галетна, мака­ронна, суконна, 3 сукновальні, 7 красильних і 5 шовкомотальних; невеликі заводи:

3 пивоварні, 30 винокурних, 21 рибний, 15 черепичних, 88 цегельних, 5 — по випа­люванню вапна і 13 — по виготовленню глиняного посуду. Того року вони виро­били товарів на суму 521,9 тис. карбованців.

Селяни заводили сади та городи. На всю Таврійську губернію відомі були садоводи і городники Мелітопольського і Бердянського повітів. У 1848 році в Бер­дянському повіті садів було 217 десятин, в Мелітопольському — 360 десятин. Вели­кою кількістю садів славились села Велика Знам'янка, Кам'янка-Дніпровська та інші.

Освоєння земель, розвиток продуктивних сил сприяли більш інтенсивному заселенню краю. Якщо наприкінці XVIII ст. населення Північної Таврії становило 55 тис. чоловік, то 1812 року — 96 тис. Напередодні селянської реформи в межах сучасної Запорізької області проживало 396 тис. чоловік.

Зростали старі і засновувались нові міста. 1861 року мешкало населення: в Олександрівську — 2850, Бердянську — 12 100, Ногайську — 2650, Мелітополі— 5865, в Оріхові — 4400 чоловік.

Царизм тримав широкі народні маси в темноті, гальмував освіту, задурманю­вав свідомість трудящих релігійними забобонами тощо. Переважна більшість населення була неписьменною. У дореформений період шкіл на Запоріжжі майже не було. У 1861 році в межах сучасної Запорізької області в населених пунктах з українським та російським населенням існувало 26 парафіяльних шкіл. У місті Олександрівську були повітове училище, пансіон для шляхетних дівчат. В усіх навчальних закладах повітового центру навчалось лише 113 учнів. Та народ творив свою культуру — самобутню усну поезію, музику, танці, видовища, образотворче мистецтво. У піснях трудового народу жили героїчні діла, звитяжність і лицарство запорізьких козаків, відбивалися різні сторони селянського побуту і життя, їх надії і сподівання.

На 40—60-і рр. XIX ст. припадає час інтенсивного розвитку зернового госпо­дарства. Поміщики, прагнучи одержати якомога більше товарного зерна, значно розширили посівні площі, переважно за рахунок селян. Доведені до зубожіння, селяни вели свої господарства дуже примітивно. Голод був постійним супут­ником їхнього життя. У маєтку царського міністра Канкрина тільки протягом 1848—1850 рр. від голоду померло 500 чоловік. У Василівському маєтку графа По­пова 1848 року голодувало 200 сімей.

Поміщицькі селяни не мали будь-яких прав. Щоб убити в кріпаках потяг до волі, кріпосники застосовували найжорстокіші кари. Так, городничий м. Оріхова Зайдеман влаштував у своєму будинку катівню. Його дружина знущалась там над сільськими дівчатами: виривала на голові волосся, била палицею по обличчю. Сам городничий бив дворових нагаєм до ран, після чого рани поливав горілкою з сіллю. Дівчат бив головою об стіну, давив горло, роздирав пальцями рот.

Експлуатація, дика сваволя, нелюдські знущання штовхали селян на боротьбу проти гнобителів. Один з перших значних селянських виступів на Запоріжжі від­бувся в липні 1840 року в Григорівці, Веселянці, Юльївці, Царициному Куті, Хитрівці, коли селяни відмовилися збирати поміщицький хліб. Кріпаки села Перво-званівки влітку 1858 року виступили проти поміщиці Беккер. Виступ підтримали покріпачені селяни 27 навколишніх сіл. У донесенні царю начальник III відді­лення жандармського корпусу повідомляв, що «...двадцять тисяч жителів навко­лишніх сіл підтримували дух непокірності». Серед організаторів повстанця були солдати-відпускники — учасники Кримської війни Д. Тищенко і М. Бойко …» Повстання селян було жорстоко придушене.


Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від

Запорізька область