Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

У 1796 році сталися зміни в адміністративному устрої України. Південна Укра­їна та Крим склали Новоросійську губернію, поділену 1802 року на три: Катерино­славську, Херсонську і Таврійську. Ще в 1784 році утворився Мелітополь­ський повіт, який увійшов до складу Таврійської губернії. З 1806 року в Катерино­славській губернії існував Олександрівський повіт. У 1842 році з Мелітополь­ського повіту Таврійської губернії виділився Бердянський повіт. Територія трьох названих повітів і становить сучасну Запорізьку область.

Українські та російські поміщики переселяли кріпаків з своїх старих маєтків у південні українські степи. Наприкінці XVIII —на початку XIX ст. пересе­ленці Олександрівського та Мелітопольського повітів утворили на землях помі­щика Потьомкіна села Балабине, Григорівку, Веселянку, Хитрівку, Царицин Кут; на землях Попова, по річках Кінській, Янчекраку, Карачекраку — села Василівку, Янчекрак, Карачекрак та інші. Кріпацькі села виникли і на землях поміщика Мордвинова в Бердянському повіті.

Та найбільшим землевласником лишався царський уряд. Він мав три чверті земельних угідь у Придніпров'ї та Приазов'ї, заселяв їх державними селянами добровільно та примусово. Переважну більшість казенних земель

заселяли колишні запорізькі та українські козаки із слобідських полків та з полків Полтавської і Чернігівської губерній. Тікаючи від кріпацького гніту, поселялися тут і численні кріпаки з центральних губерній та Правобережної України. Царська адміністрація не виявляла особливої ретельності щодо встановлення приналежності втікачів і, як правило, не сповіщала поміщикам про місцеперебування їхніх колишніх крі­паків. Добровільні переселенці не мали майже ніяких пільг від держави, тому біль­шість їх потрапляла на новому місці у дуже скрутне становище.

Протягом перших двох десятиліть XIX ст. значних масштабів набуло примусове переселення сюди зрізних губерній Росії сектантів-духоборів, молокан, розкольни­ків, які оселились на правому березі річки Молочної та вздовж річки Білозерки.

Прагнучи якомога швидше заселити степові простори Таврії та пониззя Дні­пра і, водночас, не бажаючи , порушити кріпосницькі «порядки», власті стримували масовий приплив селян-кріпаків. Тому царський уряд став на шлях широкого залучення сюди іноземних колоністів. Протягом перших двадцяти років XIX ст. на території сучасної Запорізької області засновано понад  50 німецьких колоній, власники яких, тільки в Бердянському та Мелітопольському повітах одержали ,214 тис. десятин кращої землі. Німці-колоністи користувались великими пільгами. Вони одержували по 60—65 десятин на двір, на ЗО років звільнялись від будь-яких податків, військової повинності, їм надавалось право заводити промисли з припис­кою до них кріпосних українських та російських селян.

У Таврійських степах селилися також вихідці з Польщі, Чехії, Сербії, Греції та Албанії. 1843 року тут утворилось 7 єврейських колоній, що налічували 2 тис. родин.

Після приєднання Криму і Північної Таврії до Росії царський уряд намагався привчити до землеробства та осілого життя ногайців Єдисанської та Єдичкульської орд, які кочували в приазовських степах і вели примітивне скотарське господар­ство. Для них було відведено 285 тис. десятин придатної землі, що простяглася смугою понад Азовським морем від річки Берди до Утлюцького лиману. Однак умови осілого життя здалися ногайцям обтяжливими. У 1860—1861 рр. підчас переселення частини кримських татар до Туреччини слідом за ними туди подалось і 60 тис. ногай­ців. Внаслідок цього в Приазов'ї спустіло 96 аулів. Щоб поповнити кількість на­селення, уряд вживав термінові заходи. На вільні землі переселялись люди з старих населених пунктів Північної Таврії, а також колишні державні та кріпосні селяни з Київської, Чернігівської, Воронезької і Тамбовської губерній — всього понад 36 тис. чоловік. Крім того, сюди направлялись переселенці з-за кордону, зокрема з колишніх турецьких володінь на Балканах. З-за Дунаю переселилась частина українців і росіян, але найбільше — болгар. Протягом 1861—1863 рр. в межах сучасної Запорізької області утворилось  47 болгарських колоній з насе­ленням понад  24 тис. чоловік та три невеликі колонії гагаузів з населенням близько 1 тис. чоловік.