Запорізька область

Третина селянських господарств Бер­дянського та Мелітопольського повітів змушена була, здавши землю в оренду кур­кулям, шукати заробітків. Не в кращому становищі були й селяни Олександрівсько­го повіту, де на початок XX ст. кількість бідняцьких дворів досягла 55,9 процента.

У 80—90-х роках XIX ст. міста Олександрівськ, Бердянськ, Мелітополь, Оріхів, село Гуляйполе стали великими робітничими ринками. Сюди прямували десятки тисяч заробітчан. Капіталізовані поміщицькі, куркульські та фермерські колоністські господарства широко

використовували дешеву робочу силу. Робочий день сільськогосподарських робітників був довшим, ніж у худоби. Так, у найбільш гарячу пору, влітку, вола використовували на роботах протягом 10 годин на добу, коня — протягом 11 годин, а робочий день наймита тривав 14—15 годин. В окре­мих економіях Олександрівського повіту роботу починали о 3-й годині ранку, а кінчали о 9-й вечора. За важку працю наймит одержував малу платню. Середня заробітна плата сільськогосподарського робітника у Катеринославській губернії у 1883—1900 рр. на сівбі не перевищувала 30 коп., на косовиці — 50, на жнивах — 95 коп. їжу одержували робітники несмачну і нетривну. Особливо терпіли вони від недоброякісної води. В степових приазовських районах криниць було дуже мало, воду доводилось возити за десятки кілометрів. Для цього копали великі ями, заливали цементом, де й зберігали воду. Ям, як правило, нічим не накривали, тому вони забруднювались. Від пиття такої води люди часто захворювали на шлункові хвороби. Житлові умови сільськогосподарських робітників були тяж­кими.

Великі площі родючих земель, гонитва за легкою наживою, нестача робочих рук змушували поміщиків та куркулів досить широко застосовувати машини. У 1889 році на Запоріжжі машини під час сівби та збирання врожаю застосовува­лись на третині площі орної землі.

Широкий попит на машини стимулював виникнення в Олександрівську заводів по виготовленню плугів, жниварок та борін. На кожному з них працювало по 400—500 робітників. У 1883 році в Бердянську капіталіст  Д. Гріевз побудував за­вод, на якому працювало понад тисячу робітників. Невеликі підприємства по виготовленню сільськогосподарських машин і знарядь виникли в Молочанську, Мелітополі, Токмаку, Софіївці, Кічкасі, Хортиці, Гуляйполі, Оріхові та деяких інших населених пунктах.

З розвитком капіталізму розширювалось будівництво залізниць, які з'єднували глибинні райони з портами Чорного та Азовського морів. Одна з перших — Лозово- Севастопольська, побудована в 70-х роках XIX ст., пролягла через усю територію області з півночі на південь. Колія Чаплине — Бердянськ з'явилась у 1898 році; 1900 року почала діяти друга Катерининська залізниця, яка пролягла від станції Волноваха через Пологи до Олександрійська, і далі через Дніпро поблизу Кічкаса до станції Довгинцеве; дещо пізніше вступила в експлуатацію ще одна колія — від станції Федорівка через Токмак до Царекостянтинівки.

Перші десятиріччя післяреформеного періоду на Запоріжжі позначались швид­ким зростанням населення. Якщо в Росії з 1861 по 1897 рік населення збільши­лося приблизно на одну третину, то на території сучасної Запорізької області за той же час воно зросло майже в два з половиною рази — з 391 тис. до 960,6 тис. чоловік. Із загальної кількості населення в містах і містечках проживало тільки 120 тис. чоловік. Основна маса міського населення зосереджувалась в таких містах, як Олександрівськ (18,8 тис.), Бердянськ (26,5). Мелітополь (17,3), Токмак (21,5).

Зростання промисловості, міського населення, товарності в сільському госпо­дарстві сприяли пожвавленню внутрішньої торгівлі та експорту товарів за кордон. У великих населених пунктах були постійні базари, щороку відбувалось по 2—3 ярмарки. На ярмарках і базарах торгували кіньми, великою рогатою худобою, салом, олією, ремісничими виробами. З часом Північна Таврія стала одним із знач­них хлібних районів. Багато зерна вивозилось по Дніпру та залізницею до чорно­морських портів, а звідти відправлялось за кордон. 1900 року з Олександрій­ська до Херсона по Дніпру перевезено 18 691 тис. пудів хліба. Важливим портом по експорту хліба був Бердянськ, звідки середньорічний вивіз пшениці у 1866— 1870 рр. становив 7,8 млн. пудів, а в 1891—1895 рр.— 10,5 млн. пудів2.

І далі розвивалось садівництво та виноградарство. Чимало виноградників роз­ташувалось навколо Бердянська, Кам'янки-Дніпровської, Великої Знам'янки та болгарських поселень на узбережжі Азовського моря. З винограду виробляли вино, яке потрапляло головним чином на внутрішні ринки.

У післяреформені роки в краї відбулося деяке зрушення в галузі освіти й культури. В повітових центрах та заштатних містах — Оріхові, Ногайську й Ве­ликому Токмаку були відкриті гімназії та кілька інших середніх учбових закладів, у повітах — кілька десятків початкових шкіл.

Але для широких трудящих мас, особливо сільської місцевості, шлях до школи був нелегким. Так, наприклад, у селах Північної Таврії із загальної кількості дітей шкільного віку — 97 677 — в школах навчалось тільки 23 620 дітей, у т. ч. дівчаток 5650. Закінчили школу 1886 року йсього 6,1 проц., у т. ч. дівчаток 3,4 процента.

В 90-ті роки XIX ст. швидкими темпами розвивається промисловість. На Запо­ріжжі вже діяло кілька десятків різних промислових і торговельних підпри­ємств, на яких було зайнято близько 7 тис. чоловік. Робітники зазнавали нещадної експлуатації від українських, російських та іноземних капіталістів. Робочий день на підприємствах тривав 12—15, а на окремих і 18 годин. Заробітна плата біль­шості робітників не перевищувала 12—20 крб. на місяць. Тяжкими були житлові умови. Все це викликало протест і обурення робітників. Вони піднімались на бо­ротьбу проти своїх гнобителів.


Якщо ви помітили помилку в тексті, будь ласка виділить її мишею і натисніть CTRL+ENTER Також ми будемо дуже вдячні Вам за підтримку нашого проекту і його додавання в будь-яку популярну соціальну мережу, представлену нижче
Код для вставки нашого посилання на сайт або блог можна узяти ТУТ
Пошук від

Запорізька область