Третина селянських господарств Бердянського та Мелітопольського повітів змушена була, здавши землю в оренду куркулям, шукати заробітків. Не в кращому становищі були й селяни Олександрівського повіту, де на початок XX ст. кількість бідняцьких дворів досягла 55,9 процента.
У 80—90-х роках XIX ст. міста Олександрівськ, Бердянськ, Мелітополь, Оріхів, село Гуляйполе стали великими робітничими ринками. Сюди прямували десятки тисяч заробітчан. Капіталізовані поміщицькі, куркульські та фермерські колоністські господарства широко
Великі площі родючих земель, гонитва за легкою наживою, нестача робочих рук змушували поміщиків та куркулів досить широко застосовувати машини. У 1889 році на Запоріжжі машини під час сівби та збирання врожаю застосовувались на третині площі орної землі.
Широкий попит на машини стимулював виникнення в Олександрівську заводів по виготовленню плугів, жниварок та борін. На кожному з них працювало по 400—500 робітників. У 1883 році в Бердянську капіталіст Д. Гріевз побудував завод, на якому працювало понад тисячу робітників. Невеликі підприємства по виготовленню сільськогосподарських машин і знарядь виникли в Молочанську, Мелітополі, Токмаку, Софіївці, Кічкасі, Хортиці, Гуляйполі, Оріхові та деяких інших населених пунктах.
З розвитком капіталізму розширювалось будівництво залізниць, які з'єднували глибинні райони з портами Чорного та Азовського морів. Одна з перших — Лозово- Севастопольська, побудована в 70-х роках XIX ст., пролягла через усю територію області з півночі на південь. Колія Чаплине — Бердянськ з'явилась у 1898 році; 1900 року почала діяти друга Катерининська залізниця, яка пролягла від станції Волноваха через Пологи до Олександрійська, і далі через Дніпро поблизу Кічкаса до станції Довгинцеве; дещо пізніше вступила в експлуатацію ще одна колія — від станції Федорівка через Токмак до Царекостянтинівки.
Перші десятиріччя післяреформеного періоду на Запоріжжі позначались швидким зростанням населення. Якщо в Росії з 1861 по 1897 рік населення збільшилося приблизно на одну третину, то на території сучасної Запорізької області за той же час воно зросло майже в два з половиною рази — з 391 тис. до 960,6 тис. чоловік. Із загальної кількості населення в містах і містечках проживало тільки 120 тис. чоловік. Основна маса міського населення зосереджувалась в таких містах, як Олександрівськ (18,8 тис.), Бердянськ (26,5). Мелітополь (17,3), Токмак (21,5).
Зростання промисловості, міського населення, товарності в сільському господарстві сприяли пожвавленню внутрішньої торгівлі та експорту товарів за кордон. У великих населених пунктах були постійні базари, щороку відбувалось по 2—3 ярмарки. На ярмарках і базарах торгували кіньми, великою рогатою худобою, салом, олією, ремісничими виробами. З часом Північна Таврія стала одним із значних хлібних районів. Багато зерна вивозилось по Дніпру та залізницею до чорноморських портів, а звідти відправлялось за кордон. 1900 року з Олександрійська до Херсона по Дніпру перевезено 18 691 тис. пудів хліба. Важливим портом по експорту хліба був Бердянськ, звідки середньорічний вивіз пшениці у 1866— 1870 рр. становив 7,8 млн. пудів, а в 1891—1895 рр.— 10,5 млн. пудів2.
І далі розвивалось садівництво та виноградарство. Чимало виноградників розташувалось навколо Бердянська, Кам'янки-Дніпровської, Великої Знам'янки та болгарських поселень на узбережжі Азовського моря. З винограду виробляли вино, яке потрапляло головним чином на внутрішні ринки.
У післяреформені роки в краї відбулося деяке зрушення в галузі освіти й культури. В повітових центрах та заштатних містах — Оріхові, Ногайську й Великому Токмаку були відкриті гімназії та кілька інших середніх учбових закладів, у повітах — кілька десятків початкових шкіл.
Але для широких трудящих мас, особливо сільської місцевості, шлях до школи був нелегким. Так, наприклад, у селах Північної Таврії із загальної кількості дітей шкільного віку — 97 677 — в школах навчалось тільки 23 620 дітей, у т. ч. дівчаток 5650. Закінчили школу 1886 року йсього 6,1 проц., у т. ч. дівчаток 3,4 процента.
В 90-ті роки XIX ст. швидкими темпами розвивається промисловість. На Запоріжжі вже діяло кілька десятків різних промислових і торговельних підприємств, на яких було зайнято близько 7 тис. чоловік. Робітники зазнавали нещадної експлуатації від українських, російських та іноземних капіталістів. Робочий день на підприємствах тривав 12—15, а на окремих і 18 годин. Заробітна плата більшості робітників не перевищувала 12—20 крб. на місяць. Тяжкими були житлові умови. Все це викликало протест і обурення робітників. Вони піднімались на боротьбу проти своїх гнобителів.