Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Калнишевський мав 68 коней, 747 голів великої рогатої худоби, близько 14 тис. кіз та овець, 96 свиней; близько 14 тис. голів худоби було у писаря Глоби. Козацька голота (сірома) не мала власного господарства і майна, вона наймитувала у заможних козаків.

Запорізька сірома боролася проти своїх гнобителів. Так, восени 1764 року у Ве­ликому Лузі мав місце виступ козацьких низів проти старшини і багатого козацтва. Сутичка сталася між робітниками зимівників і рибних промислів, з одного боку, і власниками цих же зимівників і промислів — з другого. Виступ сіроми було при­душено збройною силою. Разом з селянською масою і міськими низами козацька голота була активною

Одночасно з українським козацтвом на Дніпрі виникло російське козацтво на Дону. В спільній боротьбі, проти українських та російських кріпосників, а також проти турецько-татарських загарбни­ків, польської шляхти гартувалась братерська дружба російського і ук­раїнського народів.

Запорізьке козацтво, яке пере­важно складалося з бідноти, було тіс­но зв'язане з широкими народними масами. Козаки брали активну участь в усіх соціальних рухах і народно- визвольних повстаннях на Україні протягом XVII—XVIII століть.

Наприкінці січня 1648 року на Запоріжжі під проводом Богдана Хмельницького спалахнуло збройне повстання. Козаки напали на урядову залогу, розташовану в районі острова Хортиці, і розгромили її. Цей виступ став початком визвольної війни україн­ського народу, головною причиною виникнення якої було загострення соціально- економічних суперечностей, нестерпний польсько-шляхетський гніт, небезпека поглинення України шляхетською Польщею і султанською Туреччиною. Запорі­зьке козацтво спільно з трудовим українським народом боролося проти шля­хетської Польщі, за возз'єднання України з Росією. За участю запорізьких козаків здобуто вирішальні перемоги під Жовтими Водами, Корсунем та в інших важливих битвах.

Після переможного закінчення визвольної війни українського народу і возз'єд­нання України з Росією почався новий період в історії козацтва. Запоріжці зробили помітні кроки в економічному розвиткові краю. Вони поступово розширювали свої володіння вздовж обох берегів Дніпра. У XVIII ст. Запорізька Січ займала тери­торію Південної України (в межах еучасних Запорізької, Дніпропетровської, част­ково Кіровоградської та інших областей). На т. зв. запорізьких землях, на площі понад 8 млн. десятин землі, в першій половині XVIII ст. проживало близько 50 тис. чоловік. Основну масу запорізького війська становили козаки-січовики. Вони проживали й укріпленому центрі Запоріжжя — Січі. Загальна їх кількість у 30— 60 рр. XVIII ст. становила 15—20 тис. чоловік. Решта населення під захистом Січі проживала на хуторах та зимівниках.

На землях війська хліборобство розвивалося слабо. Це пояснювалося малою заселеністю краю та постійною загрозою руйнувань з боку татарських орд. Основою господарського життя на початку XVIII ст. на Запоріжжі було скотарство і рибаль­ство. За даними перепису 1760 року, в Протовчанській паланці (адміністративно- територіальній одиниці Січі — окрузі) на 943 господарства, де проживали одружені козаки, налічувалось коней — 895, великої рогатої худоби — 5335 голів, овець — 13 680. За даними 1774 року, на обох берегах Дніпра вже було понад 40 млинів, з них 29 належало заможним посполитим. За житло у зимівниках найчастіше пра­вили землянки, в яких і жила основна маса степовиків. Лише багаті козаки, які експлуатували козачу сірому, мали кам'яні чи дерев'яні (рублені) будинки з комо­рами, льохами та іншими господарськими будівлями, обнесеними земляним валом або дерев'яним парканом. Землі війська запорізького перетинали шляхи, якими кримські татари просувалися під час розбійницьких нападів на землі України та Росії. Зокрема, відомі — Муравський шлях, який починався з Перекопу і через південні українські степи прямував на північ, до Тули, а також — Чорний шлях, що теж починався з Перекопу, перетинав пониззя Дніпра, проходив між верхі­в'ями Інгульця, Тясьмина і Росі в напрямі до Умані, Тернополя, Львова. Важливе значення мав також Чумацький шлях, який пролягав лівим берегом Дніпра через запорізькі землі до Перекопу, а звідти — до Криму. Крім згаданих, на Запоріжжі були ще шляхи місцевого значення, якими чумаки, здебільшого запоріжці, возили з Перекопу сіль та рибу. Через розбійницькі напади татар подорожування в ті часи було небезпечною справою. Тому вирушали водночас по кілька десятків, а то й со­тень підвід, запряжених волами. Чумаки, перед тим, як вирушати в далеку дорогу, озброювались, обирали ватажка, якому в усьому корились.

У другій половині XVIII ст. на Запоріжжі почали зароджуватись нові буржу­азні відносини. У зимівниках козацької старшини використовувалась віль­нонаймана робоча сила. У великому зимівнику проживало від 18 до ЗО вільнонай­маних робітників — захожих заробітчан, бідних козаків. Запорізька Січ широко збувала сільськогосподарську продукцію, особливо коней, велику рогату худобу, пушнину, рибу далеко за межі Запоріжжя й України, зокрема — до Росії, Захід­ної Європи та країн Близького Сходу.