Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Наростаючі селянські заворушення, дальший розвиток продуктивних сил, для яких кріпацтво ставало гальмом, примусили царський уряд визнати необхід­ним звільнення селян згори, не чекаючи, поки вони самі визволяться знизу. Уряд зробив усе можливе, щоб захистити інтереси поміщиків. «Велика реформа,— писав В. І. Ленін,— була кріпосницькою реформою і не могла бути іншою, бо її прово­дили кріпосники». Селян запорізького краю теж безсоромно пограбували. Так, якщо до реформи кріпаки Мелітопольського і Бердянського повітів мали 59,2 тис.

За политу кров'ю і потом землю селянин змушений був платити великий викуп. Селяни Таврійської губернії мали виплатити 1200 тис. крб., фактично ж до 1906 року вони виплатили 1800 тис. карбованців.

Оцінюючи селянську реформу 1861 року, В. І. Ленін у статті «П'ятдесятиріччя падіння кріпосного права» писав про становище селянства у пореформений період: «Селяни... залишилися і після скасування кріпосного права в тій самій, безвихідній кабалі у поміщиків, Селяни залишились і після звільнення «нижчим» станом, подат­ним бидлом, чорною кісткою, з якої знущалося поставлене поміщиками на­чальство, видушувало податі, сікло різками, рукоприкладствувало і бешкетувало».

На грабіжницьку реформу селяни Запоріжжя відповіли масовими протестами. Одними з перших виступили в березні 1861 року недавні кріпаки с. Катеринівки Мелітопольського повіту. Ознайомившись 25 березня з маніфестом та «Положен­ням» і не знайшовши там того, чого чекали, вони не повірили в справжність мані­фесту, відмовились виконувати панщину. їх підтримали селяни Ганнівки, Михайлівки та Єлизаветівки.

Рішучий характер мав виступ селян у маєтку брата царя теж на Мелітопольщині. Понад 2 тис, селян відмовилися визнати «Положення», ви­магаючи наділення землею без будь-якого викупу. Особливо впертим і довго­часним виявився виступ селян села Обиточного Бердянського повіту, який з пере­рвами тривав з квітня 1861 до листопада 1863 року. Кілька разів уряд посилав сюди війська.

Поодинокі селянські заворушення в краї не припинялись протягом усього післяреформеного періоду. Так, у вересні 1886 року колишні кріпаки поміщика Іваненка села Благовіщенки Мелітопольського повіту виступили проти поміщика, від якого одержали після реформи 1861 року четвертні наділи. Спочатку вони орен­дували землю на умовах скіпщини і відробітку, а з 1886 року Іваненко запропону­вав перейти на грошову оплату, причому на кабальних умовах. Вкрай обурені се­ляни повстали проти поміщика. У 1877 році в селах Петровському та Микола­ївці Олександрівського повіту селяни захопили толоку, здану поміщиком в оренду іншим особам.

У червні 1885 року відбулося заворушення сільськогосподарських робітників у селі Павлівці Олександрівського повіту. Причиною його було побиття і звіль­нення управителем поміщицької економії двох робітників. Кинувши роботу, 60 робітників економії вимагали повного розрахунку до закінчення строку найму. Діставши відмову, вони оточили контору економії. Для розправи над селянами туди прибула поліція. Отже, військовою силою, різками, багнетами царизм приду­шував виступи, якими супроводжувалось запровадження грабіжницької реформи.

Капіталістичні відносини швидко проникали в сільське господарство степової України, яке ставало підприємницьким, торговим. Це сприяло виникненню бага­тьох нових сіл, виселків і хуторів, особливо в Таврійській губернії. Наприкінці XIX ст. на території сучасної Запорізької області розорювання земель в основному завершилось. На цей час площа засіву польових, головним чином зернових куль­тур, перевищила 1725 тис. десятин землі (ярова пшениця займала 830 тис.; ячмінь — 500 тис. десятин). Валовий збір усіх продовольчих культур (без вівса, картоплі та олійних) протягом шестиріччя (1895—1900 рр.) становив пересічно на рік 44 700 тис. пудів.

Дальше розширення посівних площ, збільшення продажу зерна, зосередження засобів виробництва в руках поміщиків та заможної верхівки села прискорювали процес класового розшарування селянства.