Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

березі сучасного Каховського водоймища, а точніше — на дюнних пагорбах поблизу міста Кам'янки-Дніпровської та Великої Знам'янки, займало площу близько 1200 га.

Городище мало земляні укріплення, було основним ремісничим центром, який постачав залізні знаряддя праці та зброю скіфським степовим племенам. Виникнення цього городища свідчило про початок поступового переходу скіфського кочового населення до осілості. Центральну, добре укріплену його частину, становило Знам'янське городище, яке, певно, правило за адміністративний центр Скіфії. Саме тут і розко­пано

Протягом II ст. до н. е. нові кочівники — скотарі-сармати, зламавши опір скіфів, посіли панівне становище в степах Приазов'я і Північного Причорномор'я. Вони витіснили частину скіфів до Криму і на Дунай, решту підкорили. Сармати залишили після себе курганні поховання в Кизиярській балці поблизу Мелітополя, на території нинішніх сіл Новопилипівки, Долини, на лівобережжі Дніпра — в Новогригорівці, місті Кам'янці-Дніпровській.

Серед археологічних пам'яток Запорізької області є й такі, що належать старо­давнім східнослов'янським племенам. Зокрема, є поселення і могильники черняхівської культури, які належали антам (II—VI ст. н. е.). Найбільш відомі з них мо­гильники — біля села Привітного (Запорізький район), Кам'янського (Василівський район) та міста Кам'янки-Дніпровської.

Після сарматів через безмежні степові простори Приазов'я проходили різні тюркські племена, яких приваблювали багаті на різнотравні корми пасовиська, зрошувані численними річками з великими заплавами та луговими просторами, що сприяло розвитку скотарства. З кінця IV ст. н. е. тут уже кочували гунни, яких у VI ст, витіснили авари, а останніх у VII ст.— хозари. Всі вони розоряли землю антів, грабували її та поневолювали місцеве населення. Після розгрому Хозарського каганату 966 року київським князем

Святославом найнебезпечнішими в степах стали печеніги, яких Візантія нерідко використовувала в боротьбі проти давньоруської держави.

З середини XI ст. приазовські степи були захоплені половцями, і слов'яни почали називати їх «половецьким полем». У басейні річки Молочної виникли поло­вецькі поселення — вежі. Про тривале перебування кочівників у запорізьких степах свідчать понад 50 кам'яних скульптур-баб, переважно в Мелітопольському, Приморському, Кам'янсько-Дніпровському і Токмацькому районах.

У першій половині XIII ст., коли на Русь сунулась страшна небезпека зі сходу — монголо-татарська навала, київський, галицький, волинський, чернігів­ський, путивльський, курський, трубчевський і смоленський князі, об'єднавшись з половцями, вирушили з своїми збройними загонами вглиб половецького степу проти монголо-татар. Збір військ та їх об'єднання відбулися в районі острова Хортиці. Але у вирішальній битві 16 червня 1223 року на річці Калці монголо- татари, використавши неузгодженість дій руських князів, розбили війська руських і половців.

Заволодівши на початку 40-х років приазовськими землями, монголо-татари змітали з лиця землі цілі поселення, знищуючи місцеве населення або захоплюючи його в полон. Через це приазовські степи стали майже безлюдними.

З XV ст. джерелом незліченних бідувань народу стало Кримське хан­ство, що відокремилось від Золотої Орди. Татарські орди чинили спусто­шливі набіги на міста і села, винищу­вали і виганяли в рабство тисячі лю­дей. Крим став одним з найбільших центрів торгівлі невільниками на Бли­зькому Сході.

У зв'язку з посиленням феодального гніту в північно-західних районах України, набуває великої гостроти антифеодальнаборотьба, однією з найбільш поширених форм якої стала масова втеча селян у незаселені південно-східні степи. Завдяки цьому в XV ст. виникло козацтво (слово «козак» означає «вільна людина»). Перейшовши Дніпрові пороги, українські козаки заснували в XVI ст. Запорізьку Січ, яка з кінця століття стає не тільки основною базою боротьби з турецько-татарською агресією, але й важливим центром визвольної боротьби українського народу проти соціального і національного гніту, цроти польсько-шляхетських загарбників. К. Маркс, надаючи великого значення виникненню українського козацтва, назвав Запорізьку Січ «християнською козацькою респуб­лікою». Він бачив у козацтві передову частину волелюбного українського народу. Це дало йому підставу сказати, що із заснуванням Запоріжжя «дух козацтва розлився по всій Україні».

Поява козацтва за Дніпровими порогами сприяла більш інтенсивному осво­єнню необжитих земель та пожвавленню тут господарської діяльності. Козаки за­ймалися скотарством, мисливством, рибальством, бджільництвом та землеробством. Вони засновували зимівники (хутори). У пониззі Дніпра козаки споруджували укріплені «засіки», сукупність яких і дістала назву Запорізької Січі. На острові Малій Хортиці (неподалік від Великої Хортиці), що належав до козацьких воло­дінь, близько 1554—1555 рр. український магнат Д. Вишневецький спорудив замок, який згодом увійшов до системи січових укріплень.