Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Першими на Запоріжжі застрайкували в червні 1885 року 400 робітників стан­ції Олександрівськ та Південних залізничних майстерень. Вони протестували проти нових, введених підприємцями умов прийому на роботу, за яких знижувався заробіток, знімались безкоштовні проїзні квитки, медичне обслуговування тощо. ЗО січня 1888 року спалахнув страйк робітників чавуноливарного заводу Классе на в Мелітополі, а 18 липня 1894 року знову страйкували залізничники Олександрівська.

У відповідь на розстріл мирної демонстрації в Петербурзі 9 січня 1905 року робітники Олександрівська провели масовий страйк, в якому взяло участь близько 5 тис. чоловік. До них приєдналися робітники промислових підприємств Софіївки, Хортиці, Оріхова. 5 березня застрайкували робітники заводу землеробських машин Фукса у Великому Токмаку, а наприкінці березня — на бердянських заводах Грієвза та Матіаса, в яких взяло участь 1000 робітників. Під час Жовтневого всеросій­ського страйку, в якому активну участь брали залізничники запорізького краю, почали виникати профспілкові організації. Так, у Мелітополі створилося 11 проф­спілок із загальною кількістю 700 членів. Профспілки виникли в Оріхові, Олександрівську, Бердянську, Великому Токмаку, Якимівці.

Героїчну боротьбу московського пролетаріату, що розпочав 9 грудня 1905 року збройне повстання проти царизму, активно підтримали робітники Олександрівська. 10 грудня тут розпочався загальний політичний страйк, який переріс у збройне повстання. Виступивши зі зброєю в руках, робітники будували барикади, а бойові дружини захопили вокзал і залізничні майстерні. На допомогу повсталим прибули робітники станції Синельникове, Нижньодніпровська, Нікополя, а також селяни Вознесенки, Кушугума і Миколаївки. Та слабо озброєні і недостатньо організовані робітники зазнали великих втрат. Серед трьох тисяч робітників, службовців і селян лише 300—500 мали зброю. Збройні сутички з поліцією і царськими військами відбувалися 12—13 грудня. 14 грудня повстання придушили.

У 1905—1906 рр. страйкували робітники Бердянська, Мелітополя, Великого Токмака, залізничники станцій Пологи, Федорівка тощо. Бурхливо розгортався селянський рух. В усіх трьох повітах відбувались виступи селян. Великою актив­ністю відзначалася боротьба селян в Олександрівському та Мелітопольському повітах. Особливо відзначилась біднота сіл Пологів, Федорівки (тепер Чубарівки), Малокатеринівки, Кінських Роздорів, Андріївни, Михайло-Льовшиного Олександрівського повіту. В Мелітопольському повіті виступили селяни 11 волос­тей. Заворушення відбулися в Кам'янці, Великій і Малій Білозерці, Веселому, Балках, Михайлівці, ІванівцЬта інших селах. Селяни захоплювали землю, громили і підпалювали поміщицькі садиби. Селяни Великої Знам'янки поставили вимогу перед управителем економій одного з найбільших поміщиків півдня М. Романова передати в оренду 20 тис. десятин землі по 5 крб. за десятину та повернути гроші, стягнуті економіями за штрафи. Не діставши позитивної відповіді, вони протягом 3-8 грудня 1905 року вчинили кілька нападів на економії Романова, маєтки поміщиків Шредерів та Зудермана. Повсталі розібрали 300 коней, понад 12 тис. овець, багато різного сільськогосподарського реманенту, майна, тисячі пудів хліба. Пов­стання придушили збройною силою.

Після поразки революції 1905—1907 рр. царські сатрапи жорстоко розправи­лись з учасниками грудневого збройного повстання в Олександрівську. Багатьох робітників козаки і чорносотенці порубали на місці під час вуличних сутичок, 800 повстанців кинули за грати. За участь у революційних виступах лише в Мелі­топольському повіті було заарештовано 670 селян. Багатьох з них засуджено до ка­торжних робіт і на вічне поселення в Сибіру. У 1907 році таврійський губер­натор скаржився цареві, що «тюремні приміщення переповнені у  3—4 рази зверх комплекту». Він просив кошти на будівництво нових в'язщщь та посилення охорони. Жорстоких переслідувань зазнали організації РСДРП Олександрівська, Мелітополя, Бердянська, Токмака  -  їх майже повністю розгромили.

Запроваджена царським урядом столипінська реформа дуже гостро вдарила по общинному землеволодінню на Запоріжжі, де воно становило близько 80 проц. Особливо пограбованою виявилась община в Мелітопольському повіті — з неї вийшли 55,4 проц. дворів. Куркулі тут створили 1508 хуторів. Вихід з общини для малоземельних селян означав цілковите розорення. Не маючи робочої худоби й реманенту, позбавлені можливості користуватись вигонами та іншими угіддями, бідняки нерідко спродували свої наділи, остаточно перетворюючись на батраків або робітників промислових міст.