Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

продовжували оперу­вати махновські банди. Всюди у містах і селах лютував висипний тиф, від якого вмирало багато людей. Отже, нор­мальних умов для відбудови на­родного господарства не було.

Величезною була післявоєнна розруха. Відступаючи під удара­ми Червоної Армії і партизан­ських загонів, денікінці грабува­ли села, вивозили хліб і худобу; лише в Мелітопольському повіті вони забрали у селян 60 проц. ко­ней і возів, у зв'язку з чим у ряді сіл посівна площа

Відбудова народного госпо­дарства вимагала передусім відро­дження партійних організацій, посилення їх діяльності. У квітні 1920 року в межах сучасної Запорізької області діяло 62 комуністичні осередки, в яких перебувало на обліку 743 члени і кандидати в члени партії.

Після розгрому Денікіна в повітах, містах, волостях і селах за допомогою політвідділів червоноармійських частин були створені ревкоми, які приступили до розв'язання завдань мирного будівництва, охорони революційного порядку і подання допомоги Червоній Армії.

Одним з важливих засобів залучення широких мас до соціалістичного будів­ництва стало проведення безпартійних конференцій, на яких з роз'ясненням полі­тики Комуністичної партії виступали керівні партійні і радянські працівники. На повітових конференціях в Олександрівську (9—10 березня), Бердянську (12— 14 березня), Мелітополі (початок квітня 1920 року) обговорювалися питання про­ведення в життя ленінського земельного закону, створення в поміщицьких маєтках колективних і державних господарств, організації системи народної освіти, поліп­шення медичного обслуговування населення, допомоги фронту, боротьби з банди­тами тощо. Багато уваги приділяли партійні осередки продовольчому питанню, що, як вказував В. І. Ленін, було рівнозначним «питанню про долю всієї соціаліс­тичної революції в Росії». Тому продовольча справа була в центрі уваги і на пові­тових безпартійних конференціях селян. Так, 4 квітня 1920 року конференція селян Мелітопольщини ухвалила в найкоротший строк виконати хлібну розверстку в роз­мірі 12 млн. пудів зерна. Вітаючи безпартійну конференцію селян Олександрівського повіту, Президія ВУЦВКу закликала ще активніше допомагати Червоній Армії «нагодувати голодуючого робітника і йти по шляху відбудови господарства Укра­їни».

Активну роботу серед молоді розгорнула Олександрівська повітова організація КСМУ, яка на початку серпня 1920 року налічувала понад 250 чоловік. У містах, на заводах і фабриках, на залізничних вузлах проводилися комуністичні суботники. Особливо активну участь взяли комуністи, комсомольці і безпартійні трудящі у Всеросійському суботнику 1 травня 1920 року. Але й на цей раз мирний перепочинок тривав недовго. На початку червня з Криму почали наступ війська «чорного барона» Врангеля. Через те, що спочатку діяли проти врангелівців незначні сили Червоної Армії, білогвардійцям вдалося до кінця вересня 1920 року захопити майже всю територію Олександрійської губернії. Мирні переговори з урядом панської Польщі дали можливість ЦК РКП(б)

Раднаркому зосередити головну увагу на Південному фронті. Всюди були переки­нуті із заходу Перша кінна армія та інші військові частини, очолені таланови­тими воєначальниками і політичними керівниками: І. П. Уборевичем, К. Є. Ворошиловим, С. М. Будьонним, С. І. Гусєвим, Бела Куном та іншими. Коман­дуючим фронтом було призначено видатного радянського полководця М. В. Фрунзе.У жовтні 1920 року В. І. Ленін звернувся до незаможних селян України з закликом посилити боротьбу проти Врангеля: «Хай же всі і кожен стане грудьми на захист проти Врангеля! Хай усі комітети незаможних селян напружать, як тільки можна, свої сили, допоможуть Червоній Армії добити Врангеля!». Серед незаможників розгорнувся масовий рух за створення кавалерійських з'єднань під Лозунгом: «Незаможнику, на куркульського коня — проти Врангеля!». Олександрівський губком партії та губвиконком провадили велику роботу щодо забезпечення Червоної Армії продовольством і підводами, допомагали госпіталям тощо. Розпочавши вирішаль­ний наступ проти Врангеля, війська Південного фронту наприкінці жовтня 1920 року визволили усю територію Олександрійської губернії. В середині листопада після визволення Криму в основному закінчився тут період громадянської війни та іноземної інтервенції.

Перехід від громадянської війни до мирного соціалістичного будівництва на Запоріжжі супроводився величезними труднощами. Економіка губернії, територія якої три роки була ареною запеклих боїв, дуже занепала. Основна галузь промисло­вості губернії — сільськогосподарське машинобудування — в 1920 році дала лише 4,5 проц. довоєнної продукції. На 1 жовтня 1921 року з 300 націоналізованих під­приємств харчової промисловості губернії (млинів, олійниць та ін.) працювало тільки 8; з 54 металообробних підприємств збереглися і працювали як державні 13, здавалися в оренду 10; з 28 шкіряних підприємств працювало тільки два3. Тяж­ким було становище і в сільському господарстві. Виробництво зерна у 1920 році становило лише 24 проц. довоєнного рівня. Боротьба з голодом, розрухою, перебо­ями в роботі комунальних підприємств були в центрі уваги партійних осередків міста й села. В січні 1921 року відбулись вибори до міських, волосних і сільських Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а 7 лютого — до пові­тових. У лютому 1921 року відбулась перша губернська партійна конференція та губернський з'їзд Рад. 62 делегати партійної конференції, що представляли 1500 комуністів4, обговорили животрепетні питання відбудови народного господар­ства, діяльності профспілок, комсомолу та широкого розгортання радянського будівництва.