Запорізька область
повіту. Робітники олександрійських підприємств ремонтували бронепоїзди, обладнували пересувні технічні майстерні для частин Червоної Армії.
18 квітня 1918 року, після тяжких кровопролитних боїв, австро-німецькі окупанти зайняли Олександрівськ, 22 квітня — Мелітополь, а до кінця місяця захопили всю територію сучасної Запорізької області. На півдні Мелітопольського та Бердянського повітів з румунського фронту
Хазяйнування окупантів призвело промисловість краю до повного занецаду. Вивозились устаткування і різна сировина. Виробництво продукції зменшилося, робітників звільняли з підприємств. У Бердянську на заводі Матіаса втратили роботу 70 проц. робітників. Кількість безробітних з кожним днем зростала. Не маючи ніяких засобів до існування, більшість з них була приречена на голодну смерть.
Під керівництвом підпільних партійних організацій трудящі боролись проти австро-німецьких окупантів та гетьманщини. Особливо боротьба активізувалась влітку 1918 року після І з'їзду КП(б)У. Делегати від Олександрівська Топчин, Берг і Полік, від Мелітополя — Фісун та підпільні комітети широко пропагували рішення з'їзду, закликаючи маси до боротьби проти інтервентів. Відчутним ударом по окупантах і гетьманському режиму був загальний страйк залізничників України, до якого 20 липня приєдналися олександрівські залізничники, створивши свій страйковий комітет. Слідом за ними припинили роботу залізничники Мелітопольського вузла, депо і станції Пологи. 29 серпня 1918 року відбувся загальний страйк робітників друкарень.
Незважаючи на репресії гетьманського уряду та окупаційних властей, селяни Олександрівського повіту відмовилися , повернути поміщикам націоналізоване Радянською владою і передане їм майно, вирубували ліси, підпалювали маєтки. Вони чинили опір вивезенню хліба до Німеччини. 6 вересня в селі Рубанівці Мелітопольського повіту в будинок німецького коменданта кинуто бомбу, в селі Білецькому Бердянського повіту 22 вересня організовано напад на німецький гарнізон, а в Токмаку — замах на життя начальника варти. На заводі Вайсбейна у Мелітополі, на знак протесту проти звільнення з роботи п'ятнадцяти робітників, 5 вересня 1918 року відбувся мітинг, на якому більшовики Булгаков, Пашин закликали робітників не виконувати наказів властей, готуватись до збройного виступу. З Олександрівська повідомлялося, що 8 листопада о 20-й годині на мосту, біля станції Новокарлівка, 13 листопада розібрано залізничну колію.
Грізною силою проти окупантів стали партизанські загони під керівництвом І. С. Опанасенка, М. П. Барабаша, І. С. Мойсеєнка, Д. М. Сахна, які діяли у північній частині Мелітопольського повіту. В районі Олександрівська виступив партизанський загін, який налічував близько 1000 чоловік. Він тримав зв'язок з партизанами Павлоградського повіту. В лютому—березні 1919 року ці загони ввійшли до складу Задніпровської дивізії Червоної Армії під командуванням П. Ю. Дибенка.
Після вигнання німецьких окупантів та розгрому націоналістичної контрреволюції на Запоріжжі почалось відновлення і зміцнення Радянської влади. Так, ще до підходу частин Червоної Армії, наприкінці 1918 — початку 1919 року партизани повалили владу Директорії і в ряді сіл на північ від Мелітополя встановили Радянську владу. Відновилась вона і в волостях Бердянського та Олександрівського повітів, у селах, прилеглих до Оріхова і станції Пологи. Але південні райони захопили білогвардійські загони. В районі Бердянська населення тероризували війська генерала Май-Маєвського, в Мелітополі і на південь від нього — білогвардійського генерала Тілло, а на північ від Мелітополя, Великого Токмака, Оріхова,— петлюрівці.
Розвиваючи наступ, війська Задніпровської дивізії в лютому 1919 року визволили ряд населених пунктів на південь від Олександрівська. Вже на початку березня визволено ряд сіл Мелітопольського і Бердянського повітів, 14 березня — Мелітополь, 15 березня — Бердянськ.
У визволених районах створювались органи Радянської влади — спочатку виникали ревкоми, потім обирались сільські та волосні Ради. Під керівництвом повітових ревкомів провадилась підготовка до весняної посівної кампанії, здійснювалась продрозверстка, збиралось продовольство для бійців Червоної Армії тощо. Так, Бердянський повітовий продовольчий комітет до 10 травня 1919 року заготовив 536 тис., Мелітопольський — 693 тис. пудів зерна. Великотокмацький рев- ком одержав від Народного комісаріату продовольства РРФСР подяку за допомогу населенню Москви хлібом.
