Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область в складі УРСР

Соціал-демократична організація спиралася на місцевих робітників, кількість яких невпинно зростала. Тільки на заводах Фукса і Клейнера у першому десяти­річчі XX ст. працювало 1,5 тис. робітників. Це були одні з найбільших підприємств північної Таврії.

Завдяки спорудженню 1910 року залізничної лінії Великий Токмак — Федо­рівка виробництво сільськогосподарських машин на заводах швидко зростало. 1913 року вони випустили 5 тис. букерів і стільки ж жниварок-лобогрійок та сі­валок. Крім того, на одному з підприємств було освоєно виробництво молотарок (до 500 на рік). Набагато збільшилася кількість робітників і на інших промислових підприємствах —

Проте значна кількість-жителів продовжувала працювати в сільському госпо­дарстві. Серед хліборобів у зв'язку з проведенням столипінської аграрної реформи дедалі більше поглиблювалося класове розшарування. В 1908 році з 2299 господарств безземельних було 8, засівали менше десятини — 17, від 1 до 5 десятин — 414. Ці 439 селянських родин не могли існувати за рахунок своїх господарств і поступово перетворилися у напівпролетарів. Ще 113 господарів, які здавали свої наділи в орен­ду, постійно ходили на заробітки до Криму та інших місць. Це вже були сільські пролетарі. Кількість дворів, що засівали менше 10 десятин, також зростала і 1903 року становила 1015 господарств. Таким чином, переважна більшість великотокмацьких селян була бідняцькою. 827 середняцьких господарств, що засівали від 10 до 25 деся­тин, ледь-ледь зводили кінці з кінцями. І тільки 18 куркулів, що мали по 25—50 і більше десятин посіву, витримували конкуренцію великих капіталістичних госпо­дарств за рахунок жорстокої експлуатації дешевої праці наймитів.

У цей час Великий Токмак за своїм виглядом був звичайним селом. Тут перева­жали хатини із саману або сплетені з лози, обмазані глиною. В них жила біднота. Вулиці були курні, майже без зелені. В центрі — брудний майдан, де височів собор. Навколо нього розташувалися численні крамниці і десяток шинків, власниками яких були місцеві купці. їм же належали заїжджий двір і готель. Містечко мало лікарню на 15 ліжок з одним лікарем, двома фельдшерами та акушеркою, а також приватну аптеку, які обслуговували 2 населені пункти, де проживало 29,5 тис. чоловік.

Населення Великого Токмака у переважній більшості було неписьменним. Пер­ший навчальний заклад — парафіяльну школу — тут було відкрито у 1836 році. Її відвідувало близько 50 дітей. В середині XIX ст. кількість учнів зросла до 90. У 80-х роках у містечку налічувалося 5 початкових шкіл. Проте загальний рівень письменності, особливо серед селянства, майже не підвищився. У 1886 році з 5818 се­лян вміли читати й писати лише 615, у т. ч. тільки 67 жінок. У першому десятиріччі XX ст. кількість початкових шкіл збільшилася до 19. Але знов таки в них навчалися переважно діти місцевої буржуазії, ремісників і значно менше — селян. З 1950 се­лянських родин Успенівської і Троїцької общин відвідували школи лише 598 хлоп­чиків та 235 дівчаток. Це була незначна частка дітей шкільного віку.

У Великому Токмаку налічувалося 4 церкви, а культурних закладів було дуже мало. Діяла відкрита в 90-х роках XIX ст. маленька земська бібліотека. 1913 року споруджено кінотеатр, невелику друкарню.

З початком першої світової війни заводи, які належали німцям, було секве­стровано і передано в розпорядження Південно-Західного фронту. Тут для потреб армії почали виготовляти тачанки, похідні кухні та камери для дезинфекції сол­датського одягу. Частину цехів пристосовано для ремонту автомобілів. Крім того, в 1915 році командування фронтом організувало у Великому Токмаку автомобільні ремонтні майстерні, де працювало 200 військовослужбовців.

Чим далі затягувалася війна, тим більше гіршало становище трудящих через дорожнечу, зростання податків, реквізиції коней та продовольства. Значну частину чо­ловіків мобілізовано на фронт. Чимало з них загинуло або було покалічено. Після пе­ремоги Лютневої буржуазно-демократичної революції і повалення царизму з'явилася надія на швидке закінчення кривавої бойні. З березня 1917 року у Великому Токмаку відбулася багатолюдна демонстрація, її учасники співали революційних пісень, які вперше тут відкрито лунали на вулицях. Увечері проведено загальноміський мітинг робітників і солдатів, на якому вирішено роззброїти поліцію і створити на­родну міліцію, негайно звільнити політичних в'язнів.

5 березня 1917 року було обрано Великотокмацьку Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Проте, меншовики й есери, які верховодили в Раді, всу­переч більшовицькій фракції проводили політику угодовства з т. зв. громадським ко­мітетом, який був органом місцевої буржуазії.

У цей час об'єднана соціал-демокрагична організація Великого Токмака налі­чувала понад 60 чоловік. Більшовики в ній становили окрему групу. Вони активізу­вали роботу в профспілках, що їх у квітні—травні організовано на місцевих заводах, а також серед селян. Дійову допомогу їм подавав Центральний Комітет РСДРП(б). У травні 1917 року до Великого Токмака прибув з Москви комуніст Н. Сватковський. Більшовицьку агітацію серед трудящих міста розгорнули електротехнік військової частини Матвєєв, робітники Ленжен і Тимофєєв, що приїхали з Олександрівська, одеський робітник Таран, працівники місцевих заводів Пред, Скориченко, Залозний та ін. З липня більшовики встановили постійний зв'язок з Центральним Комітетом РСДРП(б).